Говорили про кубанську делєґацію, яку я йому післав. Він співчуває прилученню Кубанщини. Хоче тим способом розбити т. зв. "Юговосточний союз", який ліплять німці з росіянами. Від нього та делєґація пішла до Ґренера. Просив мене яко мога більше писати про того Ю. В. С. Отже, пан гетьман хоче провадити аґітацію проти окупантів і проти власного кабінету! Гаразд. Я не вірю Шемету, який каже, що Скоропадський також є заговірником [13].
Дехто з партії хліборобів ніяк не може усталити свого відношення до гетьманського режиму. Раз — стоять за нього горою, раз — називають гетьмана зрадником. Залежно навіть від дрібних фактів, або посунень того чи іншого провінціяльного кацика. Раз один з головачів тої партії (С. Шемет), пригадую, вибух страшною філіппікою проти гетьмана, коли ми вертали — Інститутською вділ — з авдієнції в палаці. Здійняв такий галас на вулиці, що на Хрищатику державна варта хотіла його арештувати.
9 липня кликав мене телефонічно знову гетьман з приводу плянованого мазепинського обходу. Численні круги українські в Києві плянували урочисто відсвяткувати память гетьмана Мазепи з нагоди роковин великого протиросійського зриву, що привів до нещасливої битви під Полтавою; з нагоди того року, коли Мазепа підняв — як писав Пушкін "знамя вольності на Петра".
Отже, гетьман, казав мені, готовий був зробити все, щоб спричинитися до цього обходу. Навіть митр. Антонія змусив післати телеграму до московського митр. Тихона, щоб той зняв прокляття з Мазепи.
— "Я сказав йому просто (говорив гетьман) — Владико! Ви робите все, щоб стати найбільш зненавидженою особою в українськім народі"!
Але з приводу панахиди у Св. Софії, яку ми хотіли зробити урочистим і офіційним святом, заявив гетьман, що він особисто міг би брати участь в такій панахиді тільки, коли б на ній було присутнє ціле вище духовенство.
Маю вражіння, що українські круги трохи запізно надумалися робити це свято. Під час розмови показував мені гетьман книжку, яка розгорнута лежала в нього на столі. Була це "Історія України" М. Грушевського, яку вже хтось встиг підсунути йому, і в якій — як відомо — знаходимо неґативне відношення до Мазепи…
Що я міг відповісти на такий арґумент?! Сказав лише, що після мого найглибшого переконання, Грушевський є політичним москвофілом. Гетьман лише розсміявся на це:
— "Ну, коли у Вас Грушевський москвофіл"… І як могло б бути інакше, коли "батько Грушевський". з усіма його поглядами і з його захопленням Росією, був божищем і прапором всього демократичного українського табору?
З цього приводу пригадався мені другий мазепинський інцидент, здається, 9 літ тому, на студентськім зїзді у Львові. Тоді були якраз двісталітні роковини Полтави, отже, Юліян Бачинський (автор книги "Україна ірредента") і я хотіли запропонувати прийняти на з'їзді ухвалу протиросійського, самостійницького характеру. Та з того нічого не вийшло, бо соціялісти не могли допустити до подібного "шовіністичного виступу", який скомпромітував би їх соціялістичну правовірність в очах російських "дорогих товаришів" у Марксі. "Не так тії вороги" [14]…
Тоді, під час авдієнції в палацовім парку, зденервований, питався мене гетьман:
— "Ну, де є ті українці? Ну, дайте їх мені! Таких, як мені треба, з якими я міг би говорити і працювати! Де вони є"?!
Наша мазепинська маніфестація удалася добре. В Соборі і на майдані Софійськім була маса народу. Панахиду — першу, мабуть, по проголошенні анатеми — служили кількох священиків з єпископом Назаром. Потім був похід. Кабінет скомпромітувався, як і вище духовенство, своєю відсутністю і забороною міністрам брати участь в панахиді. Був я в той день у Дорошенка. Він оповідав, як він боронив справу панахиди на Раді Міністрів. Але до Св. Софії на панахиду не пішов, звязаний — як каже — ухвалою Ради. Пригадалися мені слова гетьмана про свого нового міністра Закордонних Справ.
Оповідав мені Кривенко з УТА, що Шишманов пізнав моє авторство в замітці про Мілюкова у "Відродженні". Колись той самий Мілюков, під час війни, пізнав моє авторство у першій відозві "Союзу Визволення України", як писав про це у своїй "Речі".
Мій відчит про Мазепу і мазепинство в Клюбі удався.
В понеділок стрів Ґустава Шестена, шведського журналіста, представника одної часописі в Ґетеборгу, з яким приятелював в 1914–1916 рр. в Берліні. Приїхав разом з іншими невтральними журналістами. Тоді в Берліні познайомився я через нього з сином письменника Бєрнсона і з славним подорожником шведським Свеном Гедіном. Останній робив чарівне вражіння. Завзятий і активний ворог Росії. Знав про Україну, подивляв характер її культури. Оповідав, що в якійсь провінції Швеції (забув вже в якій) уживана ноша, яка дуже нагадує українську ношу деяких повітів. Казав, що в деяких наших селах стрічав типи жінок, яким, як якійсь пані, хотілося цілувати руку. Тоді ж зробив я коротку подорож до Стокгольму і Ґетеборгу, де відвідав редакцію Шестена і де стрівся з одним студентом українцем, який приїхав з Росії навязати звязки з українською протиросійською еміґрацією. Там же, в тих містах, уперше після Петербургу, побачив я знову білі ночі, трівожні і містерійні.
Читать дальше