Іван Лютий-Лютенко - Вогонь з Холодного Яру. Спогади

У містечку Мокра Калигирка перебрав я від Гризла командування українськими повстанцями, а Гризло з Карасем, що був його правою рукою, взялися за суспільно-громадську і політичну роботу по селах та вербування свідомих українців до повстанських загонів проти большевиків.

Обмундирування і чоботи для повстанців шили жидівські кравці й шевці, що жили в Мокрій Калигирці. Гризло брав у цукроварнях цукор і розплачувався ним і грішми з жидами за роботу. Коли зненацька прийшла в наші села 42-га чи 45-та большевицька каральна дивізія, під командою, здається, Антонова-Овсієнка, то згонили на вигін усіх чоловіків, ставили в ряди і рахували до десяти, а кожного одинадцятого виводили з ряду й розстрілювали. Так зробили большевики і в містерку Мокра Калигирка: розстріляли 17 українців і 5 жидів із тих, що шили для повстанців чоботи й одежу. Таке десяткування українців робили большевики в усіх селах і містечках за те, що вони сприяли українським повстанцям і партизанам, про що докладно інформували большевиків свої місцеві донощики.

За ту масакру — здесяткування наших людей по селах і містечках — було вирішено відплатити большевикам несподіваним і жорстоким ударом. Гризло на швидку руч зібрав до Сухої Калигирки 300 озброєних і добре муштрованих повстанців. До нього пішов і я з моїм загоном. Зібралося нас у Гризла майже тисяча повстанців. Послали десяток козаків на вивідки і почали підготову до несподіваного наскоку. Здобувши всі дані про розташування каральної дивізії, ми вдосвіта рушили на помсту. Десь о 3-ій годині, знявши тихцем застави червоних, наскочили ми на ту каральну дивізію сплячу і розторощили її вщент. Мало кому з червоноармійців, що втікали в білизні (деякі зо своїми дівками) пощастило врятувати своє життя, бо й тих, що поховалися в ярах і по кущах, ми добивали, розшукавши, як зійшло сонце. Цим наскоком показали ми большевикам нашу силу, і вони в своїй пропаґанді, лаючи нас, погрожували, що пришлють більші з’єднання червоноармійців і знищать кубло „петлюрівських наймитів", що не залишиться й сліду. Але цими погрозами все й закінчилось, — большевики не прийшли. Слава про те, що ми розгромили большевицьку каральну дивізію, блискавично рознеслася навсебіч на сотню кілометрів.

Комуно-московська пропаґанда дурила своїх підневільних і ввесь світ, що за советську владу в Україні боролися самі українці від початку революції 1917 року. Але інколи, може й не хотячи або підсвідомо, пробивається світло правди і з большевицьких матеріялів, що незбито вказують хто саме турбувався тим, щоб Україна мала комуно-московську владу. Ось витяг із книжки „Києвский краснознаменный" большевицького видання (Москва, 1974), де ясно і недвозначно вказується хто, крім кількох українців-ідіотів, організовував руїнно-сатанинські ватаги бандитів і грабіжників на Україні:

„С победой Великой Октябрьской революции, когда трудящиеся свергли эксплуататорские классы и взяли власть в свои руки, союз братских народов наполнился новим содержанием, стал одним из решающих факторов в борьбе за переустройство общества на социалистических началах.

Народы-братья, руководимне партией Ленина, виступили єдиним фронтом против интервентов и внутренней контрреволюции, поднявших руку на исторические завоевания рабочего класса и крестьянства. С октября 1917 г. по март 1919 г. на Украине происходили жестокие классовые битвы против буржуазно-националистической Центральной рады, немецких оккупантов, гетманства и петлюровской Директории. В это время шел процесс становлення и упрочнения Советской власти на Украине, создавалась регулярная Красная Армия.

В марте 1919 г. в центральной части Украины на основе местных органов воєнного управлення организуется Киевский военный округ. Это было одно из важних мероприятий Коммунистической партии, которая под руководством Владимира Ильича Ленина осуществляется строительство Вооруженных Сил молодого пролетарского государства.

В борьбе за власть Советов, в создании и укреплении вооруженных сил на Украине, в формировании Киевского воєнного округа и руководстве войсками принимали активное участие видние партийные, государственние и военные деятели: В. А. Антонов-Овсеенко. С. И Аралов, Р. И. Берзин. А. С. Бубнов, С. М. Буденний, К. Е. Ворошилов, С. И. Гусев, Ф. Э. Дзержинский, В. П. Затонский, М. И. Калинин, С. В. Косиор, Ю. М. Коцюбинский, Д. 3. Мануильский, В. И. Межлаук, Г. К. Орджоникидзе, Г. И. Петровский, Н. И. Подвойский, Ф. А. Сергеев (Артем), Р. Ф. Сиверс, Н. А. Скрипник, И. В. Сталин, И. П. Уборевич, М. В. Фрунзе, Е. А. Щаденко и другие. Частями и еоединениями командовали герои гражданской войны: В. Н. Боженко, О. И. Городовиков, И. Н. Дубовой, П. Е. Днбенко, В. И. Киквидзе, Г. И. Котовский, Н. Г. Крапивянский, И. С. Локагош, С. К. Мацилецкий, А. Я. Пархоменко, В. М. Примаков, Н. А. Щорс и многие другие отважные краскомы.