Єжи Фіцовський - Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

Мало на світі речей, більш тривких і впертих, аніж помилка. Раз опубліковану, її важко спростувати, зазвичай до неї ставляться як до вірогідної інформації, її тиражують, а через це — продовжують їй життя. Помилки переважно є наслідком недостатньої перевірки джерел, браку порівняння їх з іншими свідченнями, а ще постають унаслідок підміни певності припущеннями. Ті, хто намагається реконструювати затерті біографії, особливо сильно ризикують мимоволі відступити від істини. Одного разу припущена помилка має звичай пускати коріння та плодоносити, тоді як численні спроби публікації списків помічених помилок часто не здатні їх усунути.

Мені йдеться про конкретні помилки, перекручення фактів, дат тощо. Отож, либонь варто одну з розвідок, з яких складається ця книжка, присвятити спростуванням (або істотним доповненням) помилок і неточностей, що вкралися до деяких публікацій про Бруно Шульца. В цьому тексті я не торкаюся проблеми фальшивих інтерпретацій, які надибую деінде: тут мені залежить лише на фактографічній точності. У цій сфері я й сам не без провини, отож виправлю також низку власних помилок.

Почнемо від Анджея Хцюка, померлого в Австралії письменника, не перелічуючи його конкретних, важко доступних публікацій, які містять згадані помилки; зрештою, він повторив їх у більшості своїх друкованих спогадів про письменника. Шульц не «загинув у жовтні 1942 р.», це трапилося 19 листопада того ж року; ґестапівського «покровителя» Шульца звали не Брандт, а Фелікс Ландау; вбивцею письменника був не Вернер, а Карл Ґюнтер; це убивство було вчинене не під час відсутності «покровителя» в Дрогобичі — він був тоді в місті; колега Шульца, вчитель гімназії, математик Мирослав Кравчишин не був убитий німцями в 1941 році, як інформує Хцюк, — він був живий іще в 1965 році, коли я навідувався до Дрогобича.

Артур Сандауер [71], окрім численних біографічних свавільностей (про них — в інших розділах), подав у своїй першій публікації французькою мовою в 1959 році, а відтак повторив у вступі до виданого в Парижі в 1961 році тому творів Шульца, буцім датою його народження є 1893 рік, а також буцім він два роки навчався малярства у Відні. Та помилкова дата була повторена в англійському виданні Цинамонових крамниць через багато років, у 1982 році її навів також німецький видавець, попри те, що вже загальником стала правильна дата, повідомлена мною громадськості у статті ще 1956 року. Малярських студій у Відні ніколи насправді не було. До Відня Шульц зазирнув ненадовго, і лише кілька місяців обертався в середовищі тамтешньої Академії красних мистецтв. Утім, інформація про дворічне навчання пережила конкуренцію з правдою, і ще в 1983 році була повторена в чудово виданій у Парижі Ідолопоклонній книзі .

У згаданій паризькій публікації Le Livre Idolâtre давно усталені мною дати, скажімо, дату народження Шульца 12 липня 1892 року, видавець спорядив знаком запитання, тобто безпідставно піддав сумніву, який доволі просто усунути, зазирнувши до документу, яким є метрика про народження. Так само подобизна Станіслава Вайнґартена, нарисована Шульцом, супроводжується знаком запитання, що свідчить про сумніви того ж коментатора й інтерпретатора щодо ідентичності представленої на портреті особи, попри те, що мною уже давно здійснена безсумнівна ідентифікація Вайнґартенового портрету. У життєписі Шульца є чимало білих плям, і немає жодних підстав множити їх там, де немає найменших сумнівів.

Припущені мною помилки я намагався за нагоди опублікування наступних праць про Шульца усувати, проте деякі з них виявили притаманну помилкам живучість. Анджей Вірт, автор післямови до німецького видання Цинамонових крамниць , який уславився тим, що назвав Шульца «секретарем ґестапівця» (далебі йшлося про тимчасову «гарантію» життя, яку «надавав» Шульцові Фелікс Ландау, змушуючи того до рабської праці), спорядив свій нарис епіграфом із листа Шульца, цитатою, яку я навів на підставі оригіналу, що був у моєму розпорядженні в 1956 році, у статті Przypomnienie Brunona Schulza. Вона звучить так: «Моїм ідеалом є «дозріти» до дитинства. Ото була б допіру справжня зрілість» [«Moim ideałem jest «dojrzeć» do dzieciństwa. To by dopiero była prawdziwa dojrzałość»]. Вірт «перекладає» перші слова: «Mein Ideal ist, in „die Kindheit zu blicken“». Зазирнути в дитинство! Поглянути в дитинство! Тут я не несу спільної з ним відповідальності, винен таки перекладач. Помилка помандрувала далі, позбавлене властивого сенсу речення зробило власну кар'єру. Воно було процитоване під репродукцією автопортрету Шульца на обкладинці австрійського щомісячника «Wort in der Zeit» (1965, № 3) і в статті в тому ж номері. Спростування, яке я надіслав до редакції, було опубліковане, але… В 1982 році, в новому німецькому виданні Шульца позбавлена сенсу цитата повернулася, аби надалі вводити читача в оману.