Єжи Фіцовський - Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

З певністю, не лише особиста чарівність Лорки — як називали панну Лауру її близькі — зумовили вищезгадану точку зору. Шульц у листі до редактора «Sygnałów» високо оцінює прозу молодої авторки, виступає посередником між нею і редакцією та залучає до цієї справи власний авторитет. Це моє застереження — здавалось би, даремне — я підкреслюю задля того, щоб не плутати похвал і компліментів Шульца на теми літературних спроб, милих йому і чарівних жінок, похвал, яких він не заощаджував, — із цим актом однозначної підтримки, офіційного патронування дебютові.

Шульц, такий не схильний до висловлення будь-яких нагінок, охоче виявляв прихильність — особливо паням — засипаючи компліментами результати їхніх літературних поривань. Він чинив подібно і в своїх листах. У листі до приятельки Романи Гальперн у 1936 році він писав:

«…велика новина для мене — Ваша проба пера у прозі! Ви пишете досконало! Питання тільки, чи маєте Ви більший матеріал, чи вистачило б Вам духу на більшу річ. (…) Пишіть і далі! Кінцева пуанта дуже добра».

А до Анни Плоцкер, уже в 1941 році:

«Спроби, які Ви мені читали, мені дуже сподобалися».

Подібні похвали, як у до нічого не зобов'язуючій розмові, мали приватний характер, виникали переважно з бажання зробити адресатці приємність.

Інакше було з панною Лаурою. Шульц накинув був на себе роль її «духовного метра» і спостерігав за розвитком її літературного поступу упродовж кількох років. Що сталося з її прозою, яку він переслав у «Sygnały», ми не знаємо. То був вересень 1938 року, останній довоєнний вересень і — можливо — твір був узятий до друку, але не встиг уже дочекатися публікації. Інші тексти Лаури Вюрцберґ, публіковані в пресі — як про це згадує її сестра — вимагали б марудних пошуків, позаяк ані назви часописів нам не відомі, ані немає певності, що авторка публічно виступала під власним прізвищем, чи може — під якимось псевдонімом.

Отаким от чином, поглядаючи зі старих фото, із Шульцівських гравюр і рисунків, сигналізують про своє існування загадковою, майже безособовою згадкою в збереженому листі постаті з кола письменника, позбавлені існування так само, як і він. Вони загинули нерідко разом зі своїм життєписом, уже нерозпізнавані. Буває, що рідкісний випадок чи завзяте нишпорення поверне їм частково персоналії, реконструює крихти біографії, як у разі панни Лаури, відтворить загублену тотожність. Ті реконструкції загалом є мізерними й благенькими відкриттями, але ними годі нехтувати: в панорамі тіні безіменний повертає собі ім'я. На гравюрах і рисунках Шульца ми розпізнаємо його самого, а поруч із ним — Сташка Вайнґартена, нерозлучного з «культовою» скульптуркою Венери; знаходимо цибулясту голову Мундка Пільпеля, також багатолітнього приятеля Бруно… Із зображень владних і оголених жінок поглядають на нас обличчя обожнюваних Шульцом дрогобичанок: Мілі Люстіґ, яка сидить у візку чи крокує зачарованим містом Ідолопоклонної книги , Тинки Купферберґ [69], яка дотримує їй ходи на отих шляхах; панни Кузів, українки із задерикуватим носиком і обличчям, позначеним зворушливою вадою простонародності; Фридерики Веґнер, власниці найгарніших ніг у Дрогобичі, а відтак особливо обожнюваної, зображеної в постаті Ундулі на ідолопоклонних рисунках…

Деякі постаті зосталися лише у скупих згадках, розсіяних у листах Шульца. Багато треба було ледь не детективної праці, аби бодай частину видобути з безіменності, віднайти слід їхніх доль, які переважно закінчилися трагічно. Саме така робота лежить в основі рясних приміток, якими я спорядив у Книзі листів кореспонденцію письменника. Я не вберігся від помилок, спростування яких буває чимось на кшталт воскресіння. Скажімо, у листі до Романи Гальперн Шульц згадує про Зиґфрида Бінштока, рекомендуючи його опіці приятельки:

«Того листа я пересилаю через п. Зиґфрида Бінштока, молодого талановитого музики, який здобув нещодавно І нагороду на музичному конкурсі за свої джазові композиції. Пан Біншток уперше у Варшаві й шукає контактів. Я б дуже втішився, коли б він Тобі сподобався і Ти б трохи ввела його у варшавський світ. Пан Б. є дуже милим і симпатичним молодим чоловіком великої духовної свіжості та певної наївності, яка ворожить дуже добрий розвиток».

Після даремних пошуків я висловив у примітці припущення, що молодий чоловік був лауреатом львівського конкурсу, і додав, що мені не вдалося встановити жодних даних, які стосуються його особи і що, мабуть, він загинув під час окупації в якомусь із гітлерівських ґето чи таборів.