Єжи Фіцовський - Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

У листі до мене за 13 квітня 1966 року Хцюк знову взявся стверджувати: «Ніде в публікаціях я не знайшов нічого про його перехід у католицтво, що було фактом. Сам Шульц нам, учням, і мені пізніше, після екзаменів на атестат зрілості не раз казав, що його захоплює постать Христа». У мене створилося таке враження, що Хцюк підозрював мене у свідомому заплющуванні очей на ті справи, умисному ігноруванні цієї інформації.

Така, а не інша поведінка Шульца в храмі могла, звісно, породити серед учнів довільні коментарі, проте ілюструвати цією сценою твердження про католицтво письменника несерйозно. Замість власного коментарю, який, зрештою, здається мені тут непотрібним, процитую уривок із листа Елли Шульц-Подстольської, небоги Бруно Шульца: «Мій старший брат Вільгельм був інженером, і в 1938 році одружився з Ельжбетою Ґодлевською. Їхній шлюб відбувся у євангелічній церкві у Варшаві, і Бруньо також був на шлюбі. Пишу про це тому, щоб зазначити, що ми не тримали б на нього зла, коли б Бруньо і справді перейшов у католицтво. Відразу починаю від цього, бо хочу спростувати припущення п. Хцюка. Нам нічого не відомо про те, щоб він так вчинив. Натомість він вийшов із Юдейської Громади, мабуть тому, що хотів узяти шлюб із п. Шелінською. Якщо йдеться про поведінку Бруня в храмі, то це смішно, бо ж кожна культурна людина, яка перебуває в домі Божому, дотримується звичаїв цієї Церкви. Тому він і знімав капелюха, тому ставав навколішки, а позаяк зосереджувався, то це могло створювати враження, що він молиться. Можливо, що прекрасна постать Христа мала специфічний вплив на його душу».

Можна б уважати, — і я зустрічався з такою думкою, — що «хрещення» Шульца Хцюком не заслуговує на предметну полеміку. Я не погоджуюся з таким твердженням. Без огляду на те, що категоричні твердження учня Шульца не мають підстав, треба їм протиставити — в ім'я правди — докази й свідчення, які дезавуюють фальшиву легенду, опубліковану її автором і здатну мати для не втаємничених позір вірогідності.

Головним речником справжнього стану речей є сам Шульц. Його приватне висловлювання на цю тему, адресоване дружній особі, має всі риси щирості й не обтяжене побоюваннями щодо неделікатності одержувачки цього звіряння. У листі до Романи Гальперн за 19 вересня 1936 року Шульц, який ще тоді виношував намір одружитися зі своєю нареченою, писав:

«Моя наречена є католичкою (її батьки прийняли хрещення). Є певні причини, через які вона не може відмовитися від католицької конфесії. Натомість я не хочу приймати хрещення. Задля неї я зробив лише ту поступку, що вийшов із юдейської громади. За цих обставин можливий тільки шлюб за німецьким законом, чинним у колишній прусській займанщині, скажімо, в Катовицях».

У 1937 році заручини були розірвані, і навіть ота «поступка», яка полягала у формальній відмові від Мойсе'вої віри, не була вже потрібна, хоча Шульц не намагався повернутися до громади.

Так виглядає з формального боку справа приналежності й мотивів, якими письменник керувавсь у цьому питанні. Проте залишаються запитання, яким було ставлення Шульца до християнства, як можна було б окреслити його світогляд, якою мірою він знайшов відображення в його творчості?

Перш ніж я наважуся частково відповісти на ці запитання, спробую зреферувати іншу версію світоглядної класифікації Шульца, діаметрально протилежну тій, яку вперто накидав Анджей Хцюк. Її творцем є Артур Сандауер, а проголошувати її він почав у своїх публічних виступах щойно — наскільки мені відомо — в 1982 році [72].

В інтерв'ю, даному з нагоди 40-річчя смерті Шульца [73], він сказав: «А тепер щось, що буде для вас несподіванкою. За переконаннями Шульц був комуністом; був також невіруючим. […] Він симпатизував комуністам уже до війни, подібно як чимало єврейських інтелігентів. Щоб це зрозуміти, треба знати політично сформований завдяки близькості Бориславського басейну Дрогобич. — Проте та ідеологія не вплинула на його творчість. Свідомість у нього була марксистська, підсвідомість — біблійна, а як митець він черпав із тієї останньої. То були окремі сфери, які не контактували навзаєм».

Разюча абсурдність психологічних спостережень, які містяться у двох останніх реченнях, є тим кумеднішою, що все, що нам відомо про внутрішній світ письменника, про його філософські зацікавлення, про теоретичну підоснову його мистецької творчости та її зв'язок із світоглядом, який він сповідував, абсолютно суперечить цьому сюрреалістичному діагнозові критика.