Єжи Фіцовський - Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

Малюнок вугіллям, бл. 1930

Оті «потужні життєві сенси» були, втім, головним імпульсом і рушійною силою творчості Шульца, — то посилюючи його мистецькі потенції, то — іншим разом — вражаючи їх та оволодіваючи ним до решти. За їхнім наказом, наче під гіпнозом, він творив свої інтимні графічно-малюнкові літанії та супліки до божества. Саме воно ставало тоді його найвищим законодавцем, а не автономні заповіді Мистецтва, яке він закликав на свою ідолопоклонну службу.

Серед жіночих актів у знаних нам малюнках Шульца дивовижно мало самотніх оголених, таких, які б не перебували в товаристві їхніх поклонників. У переважній більшості рисунків образ жінки-володарки нерозлучно пов'язаний з її почтом. Найчастіше в тому її оточенні ми знаходимо заледве обриси змізернілих «ідолопоклонників» — згорблені, плазуючі, позбавлені тілесності фігурки, редуковані до молитовно-васальної гримаси чи жесту покори й підданства, ледь зазначені кількома скупими й побіжними лініями.

На містечкових вулицях, у тісних завулках, на сходах у середмісті, біля входів до будинків і крамничок вони проходять, ступаючи на високих підборах, оті богині буденності, в поході, який навіть у старцях будить відрух фантазії та приниженого схиляння. Відбуваються уклони обранців і биття поклонів, цілування руки, яке чинять із богобійною шаною до жінок, дівчат чи повій, які уділяють милості дотику.

У подальшій презентації Шульцівського Journal Intime жінка очікує васалів у самотній ще оголеності, ваблячи самим своїм існуванням. Самотня жіноча оголена натура, порівняно нечисленна у Шульца, з'являється після образів владності жінок і рабства чоловіків-монстрів, які жебрають ласки страждання.

Врешті фанатичний поклонник божества в апогеї свого еротичного самозречення перетворюється на пса, набуває його надресированої для служби й послуху іпостасі. Внутрішні процеси, психічні переміни допроваджують його до метаморфози, як то не раз трапляється з героями прози Шульца, з тіткою Перазією, яка обертається на попіл і порох, із батьком, який стає тарганом, мухою чи крабом…

Міфологія — стихія Шульца-письменника — частково зродилася з рисунку, знайшовши для себе розлогі, дедалі ширші терени мистецького проникнення в прозі, анексуючи щораз ширші території відчуттів. Власне тут мова мистецтва осягнула найблискучішого результату, несподіваного рівня відвертості, наче визволяючи Шульцівську дійсність від виняткової диктатури сексу, що знайшов вираз і притулок власне в малюнку, зокрема в його розлогій монархії, підпорядкованій абсолютній владі Ідола-Жінки.

Тут, за кулісами мистецтва Шульца, ми можемо прочитати неписані строфи екзистенційної драми, гіперболізовану притчу про могутність інстинкту, котрий буває двигуном духовних потуг, а водночас їхнім вудилом і погромником. Вони є отими «грузькими теренами пограниччя, — писав сам Шульц в одному з листів, — де бусоль наших почуттів починає розпачливо крутитися, полюси моральних настанов міняють свої знаки в дивній амбівалентності, а ненависть і любов утрачають свою однозначність у великому загальному конфузі».

Іноді трапляється так, що письменники на маргінесі своєї творчості по-аматорськи займаються малюванням чи навіть малярством; буває й навпаки, — відомі письменницькі експерименти малярів. Проте вкрай рідко в обох цих царинах той самий митець вправляється професійно, ставиться до них рівнозначно. Саме з таким винятковим дуалізмом ми маємо справу у Шульца. Щоправда, його чудові, взяті окремо, малюнки годі й порівнювати з його письменством, творчим літературним генієм, але вага, якої він сам надавав кожній з обох галузей своєї творчості, була, либонь, однаковою, аж поки письменницький успіх дещо не притлумив творчих аспірацій Шульца-малювальника.

Можна б сказати, що малювання опинилося в невигідному становищі, на позиції, що змушувала його до поступок на користь прози, яка затьмарювала своєю дивовижною ілюмінацією навіть найблискучіші осягнення в тій, другій, царині. Проте вже сам факт, що та ж рука, яка написала Цинамонові крамниці , творила також малюнки, є достатнім приводом, щоб ними зацікавитися. А що вже тепер, коли їхній неповторний стиль, ота особлива промениста аура й майстерність ставлять їх у ряд видатних досягнень польського рисунку XX століття, хоча за життя їхнього творця їх помічали заледве в мізерному ступені, й допіру тепер вони здобуваються на заслужений розголос і визнання, підкоряють дедалі ширший світовий форум.