Бруно Шульц - Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

О ні, що за парадокс! Ти — в ролі захисника публічних форумів і їхньої гучної акустики! Але що таке акустика форуму й арени, які істини та аргументи озвучуються там, і звідки береться той невідпорний заклик до наших сердець і досвіду? Яка ж то частка нашої істоти вибігає йому назустріч, сповнена схвалення та згоди, всупереч нашому достеменному знанню? Ти полюбляєш і цінуєш популярний дотеп, бажаний натовпові дотеп, дотеп, який б'є супротивника, попри його рації та аргументи, прирікаючи на посміховисько, вибиває зброю з рук без схрещення посутніх шпаг? Тебе спокушає безпосередність ефекту, негайна, позалогічна солідарність усіх дружин докторів із [вулиці] Вільчої, оплески всіх посполитих, вітальних, пересічних? Ба більше, із глибин власної істоти Ти бачиш із подивом, як підноситься мимовільна афірмація та солідарність із чимось, що Тобі насправді чуже й вороже? Отож, те, що Тобі здається якоюсь трансцендентною, надіндивідуальною потугою, є лишень слабкістю Твоєї натури. То в нас правує юрма, дорогий Вітольде, юрма, що покутує і закорінена в нас, видає свій рик, глушить нашу обізнаність та судомно підносить наші руки в жесті сліпого схвалення. То рефлекси стада, які затьмарюють у нас ясність суджень, упроваджують архаїчні та варварські методи розумування, арсенал атавістичної, подоланої логіки. Цей дотеп апелює до юрми в Тобі, впевнений, що на той сигнал здійметься в Тобі темний і невиразний — наче ведмідь, привчений до голосу циганської дудки.

Пані докторова з [вулиці] Вільчої! Чи Ти хотів поплутати мої плани, зродити сум'яття в моїх почуттях, ставлячи переді мною як антагоністку представницю консолідованої, солідарної, потужної корпорації, прокладаючи лінії нашої гри одразу ж поруч із розвинутим бойовим статевим фронтом? Чи Ти хотів, у підступності своїй, заманити мене на ті грузькі терени пограниччя, так добре Тобі знані, де компас наших почуттів починає безладно обертатися, полюси моральних означень змінюють свої знаки в дивній амбівалентності, а ненависть і любов утрачають свою недвозначність у великому, повсюдному конфузі? Ні, ні, дорогий Вітольде, я визволився від того, вмію вже протидіяти тому великому конфузові, відокремлювати й розмежовувати те, що чуже навзаєм. Безумовно, я ціную те, й усією душею визнаю, що пані докторова має гарні стегна, але я обмежую той факт до властивої йому сфери. Я вмію запобігти тому, щоб поклоніння ніжкам пані докторової не проникло в аж ніяк не властиву йому сферу. І вся лояльність того поклоніння не перешкоджає мені у сфері інтелектуальній плекати щиру зневагу до її філістерської тупості, до її мислення простими формулами, до всієї тієї чужої мені та ворожої ментальності. Це саме так, я зізнаюся щиро, що ненавиджу пані докторову з [вулиці] Вільчої, істоту, позбавлену будь-якої посутності, дружину лікаря в чистій, дистильованій формі, шкільний приклад дружини лікаря, а навіть просто дружини… хоча в іншій і цілком окремій сфері мені важко опиратися чарівності її ніг.

Без сумніву, ота мерехтлива амбівалентність, ота янусовість моєї істоти, залежна від того, чи бачу я пані докторову як власницю її ніг, чи її інтелекту, інтригує й дивує, манить до снування філософських узагальнень, метафізичної перспективи. Мені здається, що ми тут наче спіймали на гарячому одну із фундаментальних антиномій людської душі, наче натрапили на один із осцилюючих метафізичних вузлів життя.

Я не прихильник легких симпліфікацій, але перш ніж психологія докладніше вивчить ті проблеми, пропоную погодитися з тимчасовим поясненням, що наша сексуальність, разом із навколишньою ідеологічною аурою, належить до іншої епохи розвитку, ніж наш інтелект. Загалом, я вважаю, що наша психіка неоднорідна з огляду на міру розвитку різних сфер, і її антиномії та суперечності можна пояснити співіснуванням і перетином багатьох систем одночасно. В цьому й полягають витоки різноскерованості, що дезорієнтує наше мислення.

Я навмисно заступив на терен сексуальності, адже до її відокремлення, до провадження її справ із використанням окремого рахунку ми здавна звикли під тиском життєвої практики. У тому пункті багатошаровість нашої психіки особливо очевидна. Менш очевидна вона на площині загальних моральних, біологічних і товариських оцінок, і тут я вторгаюся до Твого найбільш властивого домену. Я знаю Твою особливу чутливість до цього аспекту, Твою, мало не патологічну (а отже, творчу), стурбованість. Це болісна точка, в якій Твоя перечуленість сягає зеніту, це Твоя Ахіллесова п'ята, яку Тобі свербить і кортить, як наче б Ти з тієї п'яти хотів викувати новий орган, якусь нову руку, чіпкішу, ніж інші. Спробуємо обмежити та виокремити оте особливо болісне й чутливе місце, спробуймо його локалізувати хірургічним шляхом, хоча воно поширюється та розгалужується навсібіч. Мені здається, що Тебе непокоїть і збиває з пантелику факт існування якогось неписаного кодексу вартостей, якоїсь анонімної мафії, якогось невловного для контролю consensus omnium . Поза офіційними цінностями, які ми визнаємо та сповідуємо, ховається якась неофіційна, але потужна змова, невловна й підпільна система — цинічна й аморальна, ірраціональна та глузлива. Та система (адже все це має абсолютні риси послідовної системи) вділяє свою санкцію невірності розпутної жінки, встановлює парадоксальні ієрархії, надає несамовито руйнівної моці пласкому дотепові, заганяє нас під владу солідарного сміху всупереч нашій волі та знанням. Та невловна, ніде не локалізована система, яка пронизує наче поміж елементарними частками наші оцінки, уникає відповідальності та ухиляється від спроб обсадити її та зафіксувати — не врочиста й легковажна, вбивча потужною зброєю смішного — вона у своїй суті є явищем тривожним і особливим. Я не знаю, чи є хтось, хто вільний від її чарів.