Бруно Шульц - Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

Приємно чути, що Ви цікавитеся моєю особою. На жаль, я не можу нічого втішного про себе повідомити. Я впадаю з однієї депресії в іншу, і це паралізує мою активність. Я доходжу висновку, що провину за мою мізерну продуктивність слід покласти на брак дисципліни чи техніки життя, невміння організувати свій день. Я корюся забобонові, що творчість може розпочатися допіру тоді, коли на всьому просторі життя всі труднощі залагоджені, нічого не загрожує і подих погожості витає над благою «душею». А на таке доведеться довго чекати. Вистачить якоїсь затягнутої та не полагодженої справи, якогось внутрішнього дискомфорту, щоб зіпсувати мені охоту до писання.

Чи Ви читали мою Весну [238]? Я сам нею незадоволений, тому шукаю підтвердження ззовні.

Ні, я не подавав до Міністерства жодного клопотання. Красно дякую Вам за добрі наміри. Припускаю, що не у Ваших силах переконати Міністра, щоб той дав мені посаду у Варшаві. Я подав заяву до кураторії Ш.О. [239]про переведення мене до Львова.

Книжка Трухановського [240]належить до речей, які мене останнім часом гнітять. Я вважаю цю книжку за мимовільну пародію на мою, карикатурою, зумовленою нездарністю та наївністю автора. Самокритика в цього чоловіка, мабуть, цілком паралізована. Він не помічає, чи жодних висновків собі з того не робить, що повторює мої звороти, речення й формулювання, тривіалізовані й нездарні. Чи бачили Ви коли нездарні копії образів, намальовані дилетантами? Деталі оригіналу на них подібним чином зневажені, деформовані й перекручені. Моя нехіть випливає з того, що я гидую цим грубим, наївним і примітивним інтелектом, який торкається моїх винаходів нездарною рукою. У його руках вони перероджуються на карикатуру. Ця книжка може мені дуже зашкодити: наш читач не є сумлінним читачем. Кому заманеться звернутися до Цин. крамниць , щоб проконтролювати різницю між мною і Трухан. Таким чином, його карикатурна проза підставиться в думці читача на місце моєї прози. Я б дуже хотів, щоб Ви — якщо це відповідає Вашим намірам — застерегли читача від цієї небезпеки і вирили рів між ним і мною. Що мої побоювання не вигадка — свідчить рецензія Лашовського, де дрантя книжки Трухановського слугує приводом, щоб атакувати мене й увесь мій жанр.

Що Ви самі робите, крім [написання] статей? Чи пишете Ви щось своє? Я дуже добре розумію Вашу потребу в ізоляції та тиші. Рецензію Наперського [241]я теж до ладу не втямив, але приписую це її глибині та важким інтелектуальним шляхам, якими вона простує. Чи Ви, може, думаєте інакше?

Сердечно Вам дякую за пам'ять і переказую вирази поваги та найщиріші поздоровлення.

Бруно Шульц

1 XII 1936

Пан

Др М. Нойгрошль

Відень

Штернґ.[асе] 11

Вельмишановний Пане Докторе!

Моя дорога приятелька, пані Дебора Фоґель [243], повідомила мені, що в листі до неї Ви виявили зацікавлення моєю книжкою — Цинамонові крамниці .

Насмілююся надіслати Вам цією ж поштою примірник книжки і дуже б тішився, якби Ви вирішили, що варто завдати собі клопоту перекласти будь-що з неї, а може, й усю книжку. У такому разі цей лист був би дозволом на надання прав на переклад.

Будь ласка, вибачте мені, що примірник пошкоджений, але я не маю під рукою іншого, а Вам, напевно, байдуже, чи він новий.

Залишаюся зі щирою повагою.

Бруно Шульц

Дрогобич, 4 XI 1936

Флоріянська, 10

До Редактора «Wiadomości Literackich» [245]

У № 762 «Wiadomości Literackich» була опублікована почесна для мене рецензія Еміля Брайтера [246]на мою книжку Санаторій під клепсидрою , яка містить, зокрема, абзац такого змісту: «[Шульц] устиг уже створити літературну школу, яка, поза кількома нездарними епігонами, породила серйозні таланти, котрі починають, як, ск. Ґомбрович, шукати нових і незалежних шляхів виразу».

Із тим судженням мені важко погодитися.

Ґомбрович є явищем винятково самородним, яке зросло на власному ґрунті, несучи в собі самому свої джерела та ресурси. Він працює у цілком іншому, ніж я, вимірі дійсності, належить — попри певні окремі видимості — до цілковито іншої письменницької родини та до іншого духовного покоління.

У зв'язку з цілковитою непорівнянністю наших внутрішніх світів, питання про часовий примат є абсолютно байдужим, однак і воно вирішується, поза усяким сумнівом, на користь Ґомбровича. Перша його книжка Спогади періоду дозрівання , в якій він виступає уже цілковито кристалізованою та зрілою творчою індивідуальністю, з'явилася в 1933 p., а між тим мої Цинамонові крамниці були опубліковані допіру в 1934 році [247].