Юрій Войнов - На футбольних меридіанах

Так воно й вийшло. Матч з бірмінгемською командою «Астон Вілла» приніс першу поразку — 1:2. Я не можу сказати, що ми грали погано. Але не було в діях динамівців тієї свіжості і запалу, які конче потрібні для перемоги. До того ж суддівство матчу було пристрасним. Досить сказати, що арбітр не зарахував гол, абсолютно чисто забитий Базилевичем. Ми навіть висловили своє обурення таким необ’єктивним суддівством.

На гру з «Евертоном» динамівці вийшли вже з твердим бажанням відігратись за першу поразку. В команду наче вдихнули нову силу, і вона заграла по-справжньому. Скажу прямо, я особисто вважаю, що то була наша найкраща гра в сезоні. Але… Завжди знаходиться якесь «але», що зводить нанівець зусилля цілої команди. Цим «але» в даному випадку було елементарне невезіння.

Уявіть собі ситуацію. Напад повністю переграє захист. Форварди наближаються до воріт суперника буквально впритул — їх розділяють лише кілька метрів. Воротар, рятуючи становище, кидається вперед. Ворота порожні. Форвард у вигідному положенні. Він б’є, і гол, вдається, неминучий. Але м’яч потрапляє або в чиюсь спину, або в ноги. І так траплялось кілька разів. Базилевич і Каневський мали не одну можливість забити гол навіть з близької відстані. Проте на шляху м’яча кожного разу опинялась штанга чи захисники, які встигли стати на лінії воріт. І саме в них потрапляв м’яч. Ну чим ще, як не невезінням, можна пояснити такі епізоди — приємні для англійців, прикрі для нас!

Глядачі супроводжували майже весь матч оплесками на нашу честь. Після гри газети писали, що динамівці Києва — один з найсильніших клубів, який коли-небудь відвідував Британські острови. Але ми все-таки дозволили забити собі два голи, не відповівши на них жодним. Це була несправедлива поразка, яка нас дуже засмутила.

У третьому матчі, з «Арсеналом», ми задовольнились нічиєю знов-таки при повній своїй перевазі. Таким чином турне було невдалим. Але позитивним в цій подорожі є те, що ми ближче познайомились з новим англійським футболом. Це знайомство безумовно, збагатило нас новими спостереженнями, які в свій час стануть у пригоді.

Насамперед ми побачили чудово організовану колективну гру. Ще тоді, коли англійці виступали в Києві, ми помітили, що в них індивідуальна майстерність почала підкорюватись тенденціями колективної гри. Тепер же ми переконались: у цьому прогресивному починанні англійці досягли чималих успіхів, що треба обов’язково врахувати радянським командам. Адже раніше ця риса була властива тільки їм. Тепер вона поширилась на чимало команд світу, в тому числі і на англійські.

По-друге, ми побачили принципово нову атлетичну гру. Англійці грають дуже різко. Спостерігаючи матч між «Астон Віллою» і «Арсеналом», ми дивувались, як гравці при такій манері боротьби не травмують один одного і залишають поле цілими і неушкодженими. Почали пильніше придивлятись. А потім і на собі випробували цей стиль. Але жоден з нас не зазнав ніяких травм. І тут ми зрозуміли, в чому справа. У англійців різка, часом зовні безжалісна гра тому не приводить до прикрих наслідків, що вони йдуть не на футболіста, а на м’яч, — і тільки. Предметом опіки стає не стільки суперник, скільки м’яч. Це дуже важливо і відкриває нові можливості для атлетичної боротьби на полі. Цей атлетизм в минулому був характерний для ЦСКА. Але його гравці припускали чимало грубощів, тому такий стиль був різко засуджений в радянських футбольних колах. Англійці ж розв’язали цю проблему по-новому.

Сподобалась нам і підстраховка воротаря. У нас можна побачити, як у скрутному становищі хтось із захисників встигає стати на ворота, коли воротар залишає їх, щоб перетнути шлях м’ячу. У англійців на ворота стають кілька чоловік, утворюється жива стіна, пробити яку важко. Самовідданість — ось що допомагає британським футболістам захищати свої ворота навіть тоді, коли ситуація безнадійно програна. Але нам не сподобалось, що прагнучи забити гол, вони дозволяють собі грубі напади на воротаря. Вони звикли заштовхувати його в сітку, як м’яч. Спробували гравці «Евертона» зробити таке і з Борисом Разинським, нашим новим воротарем, який переїхав у Київ з Москви.

По-новому грають і захисники англійських команд. Загалом користуючись послугами бразільської системи, вони і тут проявили себе самостійними інтерпретаторами. Так, наприклад, їхній захисник, оволодівши м’ячем, рішуче йде вперед і бере участь в атаці, починаючи або розвиваючи її. Він не боїться залишити свою зону, бо його надійно підстраховують. Партнер по захисту негайно перекриває спорожнілу зону, а один з півзахисників відтягується назад. Такі систематичні рейди часто ставлять суперника у важке становище, бо англійський напад здобуває кількісну перевагу. І треба заздалегідь передбачити такий варіант (рейд захисників), щоб виділити нові сили для опіки. В усякому разі, ми спочатку не знали, хто повинен взяти на себе боротьбу з захисником, тим більше, що вони йшли вперед з обох країв. Гадаю, що це цікава новина.