Леонид Кучма - Україна — не Росія

В еміграції — у Франції, США і так далі — продовжували вважатися росіянами нащадки славних козацьких родів художник Давид Бурлюк (славетний футурист) і всесвітньо відомий диригент Ігор Маркевич. Вважалися (і вважаються) росіянами явні українці, кияни Ігор Сикорський (один з найвідоміших авіаконструкторів XX століття), великий танцюрист Сергій Лифарь, великий генетик Феодосій Добржанський. От Архипенко — живописець-авангардист і скульптор, той в еміграції оголосив себе українським художником. Та й він час від часу потрапляє до росіян.

Ще на Сенатській площі в 1825 році (повстання декабристів) Петро Каховський, нащадок роду Нечуй-Каховських, стріляє в героя війни 1812 року графа Милорадовича, представника чернігівського дворянства. Серед інших вождів декабристів ми бачимо Муравйова-Апостола, праправнука гетьмана Апостола, а також Рилєєва, палкого українофіла. Список декабристів, а їх кілька сот, налічує декілька десятків українських прізвищ.

Публіцистика А. В. Никитенка, С. С. Громеки, М. М. Стасюлевича, Д. Л. Мордовцева, А. М. Скабичевського, В. Г. Авсеєнка, Г. К. Градовського (це він написав у газеті «Голос» у зв’язку із судом над Вірою Засулич: «Мені здається, що це не її, а мене, усіх нас — суспільство судять!»), М. М. Ковалєвського, М. І. Туган-Барановського, І.І. Янжула, Д. Н. Овсянико-Куликовського і інших наших земляків зробила свій внесок у пробудження російської громадянської свідомості, у поширення передових для свого часу ідей, серед них соціально-економічних, була важливою частиною російської публіцистики.

На жаль, це Петрункевич висунув фатальне для демократії гасло: «У нас немає ворогів ліворуч», і цього гасла кадети дотримувалися потім неприпустимо довго. ЦК кадетської партії багате на людей українського походження. Це відомий публіцист і правознавець С. А. Котляревський, великий історик І. В. Лучицький, Н. П. Василенко (у 1918 році — міністр освіти і мистецтв, потім в. о. голови Ради Міністрів Української Держави гетьмана Скоропадського), Г. Б. Биховський, Д. Н. Григорович-Барський, Я. К. Імшенецький, Л. А. Петражицький, Н. В. Тесленко (згодом член денікінської Особливої наради і Національного Центру), М. П. Чубинський (видатний правознавець і криміналіст, син автора нашого гімну, у 1918 році був міністром юстиції у Скоропадського), С. Н. Прокопович (у 1917 році член російського Тимчасового уряду, а після більшовицького перевороту — глава підпільного Тимчасового уряду), ну і, звичайно, В. І. Вернадський. Список далеко не повний.

Про те, яка велика кількість українців була серед визначних більшовиків першого призову, у цій книзі вже говорилося, хоча багатьох я і не згадав, як не пов’язаних з Україною. А були і такі. Наприклад, Крестинський (член політбюро ЦК ВКП(б) при Леніні), Курський, Луначарський, Семашко, Майський, Подбєльский, Цюрупа, Вишинський, Бонч-Бруєвич.

Перегортаючи навмання: граф Вронченко, Федір Павлович, міністр фінансів при Миколі І, сприяв розвитку фабричної промисловості, неймовірно збільшив державний борг. Гамалєя, Платон Якович, моряк, автор праць з морської практики, навігаційної астрономії і кораблеводіння, за 4-томну працю «Вища теорія морського мистецтва» обраний у 1801 році почесним членом Академії наук. Гапон, Георгій Апполонович, знаменитий і загадковий «поп Гапон». Григорович, Дмитро Павлович, один з піонерів гідроавіації, у 1915 році побудував перший у світі гідролітак з гарматним озброєнням. Генерал Засядько, Олександр Дмитрович, творець (у 1815 році) перших бойових порохових ракет. Генерал Кованько, Олександр Матвійович, очолив першу повітроплавальну команду в Росії, здійснив у 1885 році переліт Петербург — Нижній Новгород, досліджував верхні шари атмосфери. І так далі, і так далі.

Будучи «зацікавленою особою», не буду цитувати «ляпи», що стосуються мене особисто. Зовсім фантастичні речі можна прочитати про Путіна. В італійській газеті «Кор’єрра делла серра» стверджувалося, що в Росії культ особи Путіна не поступається культу особи Сталіна.

Уже згадувалося таке статистичне джерело, як «Книга фактів ЦРУ» за 2001 рік. ВВП Китаю, обчислений за паритетом купівельної спроможності, визначений у ній за станом на 2000 рік у 4,5 трильйони доларів США, тоді як у п’ятнадцяти країн колишнього Радянського Союзу сукупний ВВП, також обчислений за паритетом купівельної спроможності, дорівнювався в тому ж році, відповідно до цього джерела, 1,7 трильйона доларів. Звичайно, такі оцінки грішать неточністю. Так, щорічник Всесвітнього банку за 2000 рік визначає ВВП Китаю, обчислений за паритетом купівельної спроможності, у 3848 мільярдів доларів. Правда, це показник 1998 року, але ріст на 652 мільярда за два роки неможливий, справа тут очевидно в різних методиках оцінки. Але те, що Китай більш ніж вдвічі обійшов країни колишнього СРСР разом узяті, сумніву не підлягає.