Дмитро Стус - Василь Стус - життя як творчість

У листі до Віктора Дідківського від 23 жовтня 1965 р. Стус зокрема пише: «у свій старий будинок т. Шамоти, де було чимало спроб професійного повчання — як краще підтримувати вогонь і тримати візка, аби не перекинувся і надміру не засолодив перепахчений нюх хитрющим солодом СО (здається). Цей візок крупнозернистого шлаку я сподіваюся через місяць, з 25 листопада, возити парокінню. Може, візок буде легшим, хоч — чисто логічно (це вже вплив „Носорога“ Йонеско) — другий кінь може й „сачконути“». — Див. Василь Стус. Твори. T. 6: ч.2. — С. 37.

Дмитро Горбачов// Нецензурний Стус. Частина 1. — С. 2.

Роман Корогодський // Нецензурний Стус. Частина 2. — С. 86.

Див., зокрема: Михайлина Коцюбинська. У свічаді пам'яті // Не відлюбив свою тривогу ранню. — С. 130.

Леоніда Світлична. «Не можу я без посмішки Івана…» // Не відлюбив свою тривогу ранню. — С. 88.

Василь Стус. Твори. Т. 1: кн. 1. — С. 93—94.

Леоніда Світлична. «Не можу я без посмішки Івана…» // Не відлюбив свою тривогу ранню. — С. 88.

Роман Корогодський // Нецензурний Стус. Частина 2. — С. 89.

Михайлина Коцюбинська // Нецензурний Стус. Частина 2. — С. 60.

Іван Дзюба // Нецензурний Стус. Частина 2. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2003, С. 255.

Інтерв'ю В. Чорновола газеті «Молода гвардія» від 24 червня 1990 р. // Петро Шелест: «Справжній суд історії ще попереду…» — С. 702.

Михайло Горинь // Нецензурний Стус. Частина 2. — С. 264.

Трудова книжка Василя Стуса.

Автобіографія Василя Стуса. — Рукопис зберігається в архіві Гуманітарного центру Василя Стуса.

Василь Стус. Твори в чотирьох томах (шести книгах). З додатковими 5 і 6 (у двох книгах) томами. Том 4. — Л.: ВС «Просвіта», 1994, С. 381—397.

Там само. — С. 259—346.

Там само. — С. 260.

Там само. — С. 382.

Там само. — С. 394.

Там само. — С. 397.

Див.: Леоніда Світлична. Поруч з Іваном // Доброокий. Спогади про Івана Світличного. — К.: Час, 1998, С. 31.

Там само. — С. 30.

Позиція Василя Стуса щодо цього була доволі непослідовною. Усвідомлюючи правильність позиції І. Світличного і загалом підтримуючи її, поет ставав справжнім радикалом, як тільки стикався з яким-будь виявом несправедливости щодо конкретної людини.

Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод: В 4 томах. Т. 1: Особистості / Упорядник Є. Захаров. — Харків: Фоліо, 2001, С. 172.

Там само. — С. 172—173.

Трудова книжка Василя Стуса.

Карл Брюллов назвав поміщика Енгельгардта «свиньей в торжковских туфлях», коли був у нього в справі викупу Шевченка з кріпацтва.

Микола Холодний часто відвідував Київ і часто зупинявся у квартирі Стусів на вул. Львівській, 62, кв. 1. 1967 року батьки Валі з сестрою Олександрою переїхали жити на Воскресенський масив, де В. К. Попелюх — тесть поета — отримав двокімнатну квартиру. Від того часу друзі зупинялися в невеличкій двокімнатній квартирі Василя й Валі дуже часто. Проте молоду жінку особливо «діставав» саме Холодний, брудні шкарпетки якого часто бували розкидані всією квартирою.

Євген Плужник. Вибрані поезії. — К.: Радянський письменник, 1966.

Мова про Євгена Сверстюка.

Лист Василя Стуса до Панаса Заливахи від 15.11.1966 р. // Василь Стус. Твори: Том 6: кн. 2. — С. 39—41.

Лист Василя Стуса до Богдана Гориня від грудня 1966 — січня 1967 р. // Василь Стус. Твори: Том 6: кн. 2. — С. 42.

Іван Калиниченко згадує, що коли він наприкінці 1960-х приходив до Василя Стуса в гості, то скільки б вони не розмовляли, стільки було чути крик і плач малого.

Мова, імовірно, про Леоніда Селезненка або Миколу Холодного.

1967-го Василь Стус працював над перекладом віршованих частин п'єси Бертольда Брехта «Життя Галілея», яку на українську переклала Зінаїда Йоффе. Пізніше він відредаґував і увесь переклад та написав передмову «[Про п'єсу Бертольда Брехта Життя Галілея]» (Див.: Василь Стус. Твори. Том 5. — С. 241—335). Однак саме тому, що переклад віршів виконав Стус, переклад Зінаїди Йоффе було знято з видання творів Брехта. Це дуже гнітило Василя й він навіть листовно вибачався перед перекладачкою в листі від 25 квітня 1968 р. (Див.: Василь Стус. Твори. Том 6: кн. 2. — С. 46—47).