Дмитро Стус - Василь Стус - життя як творчість

9. Розмови з малознайомими мені людьми — Мацкевичем, Кислинським та Сидоровим ні в якому разі не носили антирадянського характеру. Покази свідків — та ж спроба дискредитувати мене за будь-яку ціну. Чи ж не дивно, що їхні твердження про те, що я в образливій формі висловлювався про В. І. Леніна чи називав бандерівців „визволителями українського народу“, не можуть бути підтверджені жодниммоїм твором, жодноюмоєю чернеткою, жодниммоїм записом, жоднимсвідченням людей, які мене знали роками. Як я міг таке казати, коли це перечить моїм світоглядним позиціям?

Мені боляче, що звинувачення вдалося до такої аргументації моєї вини.

Мені боляче, що суд не вислухав жодного свідка оборони — із людей, які мене знають багатьма роками.

Правда, мені було запропоновано таких свідків назвати, але я вважав за неетичне для себе це робити, будучи певен, що це має входити в безпосередні функції самого суду, що це має бути обов'язковим при кожному безсторонньому судовому розгляді.

Звинуватити людину, здається, легше, аніж зрозумітиїї, побачити, що її неправота, її гнів і різкість, її помилки і хиби йшли від бажання прислужитися народові, країні, соціалізмові, високим ленінським ідеалам. Звинуватити, здається, легше, аніж зрозуміти, що ці помилки якраз і свідчатьпро те, що ідеали комуністичного суспільства є для мене святі, а тому я й вимагав од тієї чи іншої практики цієї святости. Звинуватити, здається, легше, аніж зрозуміти, що ці помилки йшли від невміння розібратися в тих чи інших складних обставинах нашої дійсности, в складній літературній обстановці, яка мене обходила передусім.

Вся суть у тому, як кваліфікувати ту чи іншу критику окремих негативних явищ нашого минулого чи сучасного, як ставитися до бажання людини зробити так, щоб поменше у нас було тих чи інших завад на нашій ясній дорозі.

Усе вищенаписане я вважав за потрібне викласти перед Вами, але не з метою виправдати свої помилки і ствердити їх, а з метою іншою: аби Ви бодай задумалися над тим, що й досі буває так, коли окремі способи доведення вини злочинця не є абсолютно сумлінними і безсторонніми. Просто мій маленький досвід дає деяку змогу проілюструвати ті чи інші хиби судочинства, які добре було б усунути, аби на лаву підсудних не потрапляли вигадані злочинці, аби звинувачені люди не мучилися над нерозв'язним питанням: і як це мені можна закидати такі наміри? І як це можна так витлумачувати мої дії.

Їй-богу, добре було б усунути ті чи інші вади судочинства — ще й тому, аби не давати нашим ворогам зайвого приводу для їхнього оскаженілого гавкоту із зарубіжних собачих буд.

Тепер я говоритиму з персонального приводу. Я не націоналіст. Я ніколи не стояв і ніколи не стоятиму на антирадянських позиціях,бо це неможливо для мене, бо це було б абсолютнопротилежне моїм переконанням. І як би не склалася моя подальша доля, але я твердо знаю, що наш суспільний лад — це мій лад, який я вважаю за найсправедливіший у світі, а тому з болем говорив про ті чи інші вади і хиби як такі, що ображали в мені священне почуття нашої, радянської справедливости.

І так воно є. І так воно було. І так воно буде.

Я не вважаю, що я завинив перед законом. Але суд визнав мене за особливо небезпечного державного злочинця. Я волів би вмерти, аби не чути цих звинувачень, які для мене нестерпні, які мені здаються абсолютно несправедливі по відношенню до мене і мого світогляду.

Водночас я розумію, що ті чи інші мої вчинки об'єктивно виявилися шкідливі. Я це усвідомив і засудив ці вчинки. І знаю, що цього більше не буде.

Уже це 8-місячне ув'язнення навіки відбило в мені бажання торкатися складних соціальних проблем, які я можу сприймати лише емоційно, але чию логіку і закономірність я збагнути не завжди можу.

Я поет суб'єктивно-психологічного плану і цієї проблематики мені вистачить на все моє життя.

Прошу зважити на це.

Прошу зважити, що в мене дуже старі батьки (мати — 1902, батько — 1891 р. народження) і моє засудження окошиться на них смертельно.

Прошу зважити, що в мене хвора на туберкульоз дружина, а мій син чекає операції на серці.

Прошу зважити на те, що всі 8 місяців я жив на порошках як хронічно хворий на виразку шлунку.

Прошу зважити на те, що я добра людина, а не зла, що я не належу до фанатиків, що я завжди прагну зрозуміти, а не стояти на своїх помилках, що я, прагнучи істини, радо її приймаю, а не перечу їй, коли мені відкривають її навіть мої несправедливі судді.