Т. Панасенко - Іван Котляревський

Зміст «Енеїди» запозичений у Вергілія: історія мандрівок троянців, які після загибелі Трої втекли з одним із молодших членів царської родини Енеєм та після різних блукань знайшли нову батьківщину в Італії, де, перемігши тубільського царка Латина, поклали початок пізнішій римській державі. Вергілієва «Енеїда» мала надзвичайно успішне, якщо не тріумфальне літературне життя. Вона на довгий час стала зразком класичного твору. «Щоб до ладу зрозуміти, чого вартий Котляревський в історії громадського руху на Україні, повинні ми якнайбільшу увагу звернути на три моменти в його творчості, а саме: стосунки Котляревського до того ґрунту, на якому зародилась його діяльність, силу його свідомості і, нарешті, її наслідки та вплив на формування національної ідеї й руху на Україні. Характеристика цих моментів і дасть нам відповідь на питання про самостійність, свідомість та вплив Котляревського», – писав про основоположника нової української літератури літературознавець та критик Сергій Єфремов. Зважаючи на це означення, набагато простіше, зрештою, сприймати та осягати і славнозвісну поему нашого класика. Звісно ж, основним джерелом і натхнення, і поетичної форми слугувала для митця тогочасна українська дійсність. Найважливіше ж те, що письменник поставив перед собою досі нечуване завдання – передати її колорит новими творчими засобами. Українські людські типи, реалії побуту, несподівані ситуативні ходи і позиції письменник передавав і відтворював з граничною щирістю й виразністю. Щедрий гумор лише доповнював образну завершеність героїв поеми. За міфологічною сюжетною ширмою чітко проступають культурні й характерологічні обриси тогочасного суспільства. Національна ж особливість характеру українського народу, необорна волелюбність, здатна стерти всі перешкоди на своєму шляху, стали тією світлою ідеєю, що пройняла всю художню структуру «Енеїди». За словами класика українського літературознавства Олександра Білецького, «сила і причина довговічності цього твору – в єдності авторського задуму і стилю. Ця єдність – у надзвичайно життєствердному, оптимістичному стихійно-реалістичному світовідчутті, яким пройнято поему».

Спочатку Іван Петрович не мав наміру публікувати поему – вона поширювалася серед читачів у рукописних копіях, – але в 1798 році її видав у Петербурзі один із любителів українського слова, конотопський поміщик Максим Парпура. Згодом, у 1808 році, книговидавець І. Глазунов повторив це видання. Ці публікації робилися без відома і згоди автора, тому вийшли зі значними огріхами, які не могли не засмутити письменника. Текст мав багато помилок, різних відступів від оригіналу й перекручень, неминучих при багаторазовому переписуванні. Про незадоволення І. Котляревського свідчать і висловлювання автора в передмові до видання поеми 1809 року, підготованого вже ним самим, і своєрідне «покарання» Максима Парпури в тексті «Енеїди» – у виданні, яке контролював уже сам автор, він до третьої частини (великий опис пекла) додав строфу:

Проте ініціатива колезького асесора Максима Парпури, рід якого походить від конотопських дворян, у виданні «Енеїди» заслуговує лише схвалення й подяки нащадків. Хочеться вірити, що його метою була не тільки матеріальна вигода (сам він був досить заможним), бо видання вийшло в Петербурзі з посвятою: «Любителям малоросійського слова». М. Парпура, мабуть, і не знав, хто такий І. Котляревський, живий він чи ні, де перебуває. На обкладинці першого видання було написано: «Енеида на малороссійскій языкъ перелиціованная И. Котляревскимъ». Це видання містило три частини поеми з доданим у кінці адресованим російському читачеві словником під заголовком «Собрание малороссийских слов, содержащихся в “Энеиде”, и сверх того еще многих иных, издревле вошедших в малороссийское наречие с других языков или и коренных российских, но неупотребительных». Властиво, словник на 972 слова є початком коментаря до «Енеїди» і разом з тим помітним явищем української лексикографії кінця XVIII ст. Він став доброю основою для аналогічних словників у всіх подальших виданнях «Енеїди». Завважмо, що поема поширювалася в численних рукописних списках.

Відпрацювавши рукопис трьох перших частин і додавши четверту, вже сам автор у 1809 році видав доопрацьовану поему коштом полтавського поміщика Семена Кочубея. На титулі містилося авторське зауваження – «Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий», а на окремій сторінці – «Уведомление» автора: «“Энеида, на малороссийский язык переложенная”, в 1798 и 1808 годах была напечатана без моего ведома и согласия. Она досталась господам издателям со многими ошибками и упущениями, случившимися от переписки, и сверх того и издавшие многое в ней по-своему переделали и почти испорченную выпустили под моим именем. Я решился исправить и дополнить прежде напечатанные три части и, присоединив четвертую, издать все вместе.