Т. Панасенко: Іван Котляревський

Дванадцять років (1796—1808) перебував Іван Котляревський на військовій службі. Сіверський карабінерний (згодом драгунський) полк, у якому письменник служив, був укомплектований переважно солдатами-українцями, сформований у 1783 році Рум'янцевим на базі колишніх козацьких полків. Та й дислокований полк був протягом тривалого часу на українській землі. Отже, Котляревський і під час армійської служби всякчасно перебував у колі тих інтересів, якими жив український народ, що, зрозуміло, позитивно впливало на його працю над «Енеїдою». Локальні полтавські спостереження і враження лягли також в основу іншого твору поета – «Пісні на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну».

Князь Куракін (1759—1829) – освічена людина і відомий державний діяч свого часу, що з 1802-го по 1807 рік був генерал-губернатором Малоросії. Історичні дані засвідчують прогресивність О. Куракіна під час його перебування на цьому посту. Котляревський написав «Пісню…» наприкінці 1804 року, але за життя автора вона не друкувалася. Протягом кількох десятиріч поширювалась у рукописних списках і за одним з них уперше була опублікована 1849 року Яковом Головацьким у львівському часописі «Пчола».

За час перебування у війську Іван Петрович добре оволодів воєнною справою, глибоко пізнав спосіб життя, інтереси, психологію, взаємини солдат і офіцерів, що йому дуже згодилося під час написання поеми «Енеїда» та водевілю «Москаль – чарівник».

З 1798-го до 1806 року Котляревський був прикомандирований як інспекторський ад'ютант до генерала Дотішампа, інспектора Дністровської і Кримської інспекції. Атестат, виданий Котляревському цим генералом, відзначає його «відмінну ретельність і старанність» і рекомендує як доброго офіцера, вартого «уваги начальства до його здібностей». У складі Сіверського полку Іван Петрович брав участь у Задунайському поході російської армії під час російсько-турецької війни. На війні виявив себе як сміливий офіцер і вмілий виконавець складних доручень. Тоді він, маючи звання штабс-капітана, виконував обов'язки ад'ютанта генерала Мейєндорфа і за його дорученням вів «Журнал военных действий 2-го корпуса войск». Котляревський виявив хоробрість і мужність у багатьох операціях воєнної кампанії – при облозі і здобутті Бендер, у боях за Ізмаїл. Відзначився він також у переговорах з буджацькими татарами [2] Одна з ногайських орд, що кочували між гирлами Дністра та Дунаю, довгі століття перебували у залежності від Кримського ханства й Туреччини. , переконавши їх не чинити опору російським військам і мирно приєднатися до Росії. Але в таких сухих фразах не можна викласти всі факти служби Івана Петровича. Завдяки його дипломатичному хисту сорок тисяч татарських кіннотників перейшли на бік російського війська. Під час облоги Ізмаїла він, штабний офіцер, не вагаючись, прийняв на себе командування батальйоном і повів солдатів в атаку. Бендери здалися росіянам без жодного пострілу тільки завдяки майстерно розіграній за сценарієм Котляревського виставі «прибуття підкріплення». За бойові заслуги Іван Петрович Котляревський двічі був «удостоен монаршего благоволения», тобто письмової подяки від самого царя. За вміле виконання складного дипломатичного доручення його було нагороджено орденом Анни. Про ретельність виконання службових обов'язків та різних доручень свідчить і те, що Котляревський за час перебування у війську від кадета дійшов до штабс-капітана. [3] Одне із середніх офіцерських звань в російській армії.

Наприкінці 1807 року Івана Котляревського переводять у Псковський драгунський полк, дислокований у Литві. На жаль, нам невідомі причини цього переводу, але тут він затримався недовго: якщо раніше йому служилося легше, та й перебував він серед земляків, то тепер сваволя начальства, знущання над солдатами, прислужництво, моральний розклад офіцерства стають для нього просто нестерпними. Мабуть, тут виникло якесь ускладнення в стосунках з начальством, можливо, навіть (саме перед тим померли генерал Міхельсон, а потім і генерал Мейєндорф) із новим командувачем російської армії в Молдавії генералом Прозоровським. На початку 1808 року Котляревський подав у відставку, а через кілька місяців, бувши штабс-капітаном, залишив військову службу в чині «капітана з мундиром» (мав право носити військову форму і не служачи в армії). Постає чергове питання: чому він це зробив? Тривалі походи та важкі бої підірвали здоров'я? А може, правда, що ця відставка була не добровільною? Хороброго офіцера просто вигнали з армії? Кажуть, був наказ відправити Івана Котляревського у відставку, бо він висловив своє незадоволення з приводу жорстокого покарання повсталих київських селян-ополченців, що вимагали козацьких прав, і заступився за ошуканих задунайських козаків. За допомогу російським військам їм обіцяли землю, а після перемоги категорично відмовилися від обіцянки, а віддячили батогами й шпіцрутенами.