Віктор Савченко - Павло Скоропадський — останній гетьман України

Брат гетьмана Павло тривалий час перебував у турецькому полоні, потім служив бунчуковим товаришем у козацькому війську свого брата Івана, а брат Василь (полковий обозний Чернігівського полку, пізніше генеральний бунчужний гетьманського війська) став предком нашого героя по прямій лінії.

Син Василя — Михайло в 40-ві роки XVIII сторіччя був генеральним підскарбієм (міністром фінансів) гетьманської держави, а син Михайла — Іван, закінчивши Києво-Могилянську академію, отримав чин бунчукового товариша, ставши в 1762 році останнім генеральним осавулом гетьманщини. Вже після скасування гетьманщини Іван Скоропадський був членом «Комісії для складання нових законів». Граф Рум’янцев скаржився на нього імператриці Катерині II, що Іван Скоропадський зберіг мрії стати новим обраним гетьманом України. Брат Івана — Яків Михайлович — так само навчався у Києво-Могилянській академії, за гетьманства Кирила Розумовського став останнім в історії гетьманщини козацьким генеральним бунчужним, а після ліквідації гетьманщини дістав звання російського майора лейб-гвардії кірасирського полку.

Прадід нашого героя Михайло Якович Скоропадський (1764–1810) закінчив Імператорський шляхетський кадетський корпус і брав участь у всіх військових кампаніях О. Суворова, однак дослужившись тільки до звання секунд-майора.

Дід майбутнього гетьмана — Іван Михайлович Скоропадський (1805–1887) був виконувачем обов’язків прилуцького повітового маршалка та губернського полтавського маршалка. Він став відомим як творець Тростянецького парку і як активний провідник Селянської реформи 1861 року, українофіл і меценат. Він пожертвував чималі гроші на відкриття земських шкіл і гімназій на Полтавщині та Чернігівщині. Іван Скоропадський був одружений із Єлизаветою Петрівною Тарнавською. Знаний в Україні шляхетський рід Тарнавських володів маєтками на Полтавщині та великим палацом у Качанівці за 30 верст від Тростянця Скоропадських. Єлизавета Петрівна померла в молодому віці 1864 року, залишивши на свого чоловіка двох дітей: Петра і Єлисавету.

Іван Михайлович був людиною патріархальною, старосвітською і майже все життя провів в Україні, у Тростянці, у спілкуванні з сусідами-шляхтичами, наставляючи своїх кріпаків.

Єлисавета Скоропадська, по чоловіку — графиня Милорадович, вважалася безкорисливою українською патріоткою. Вона стала фундатором товариства «Українська громада» у Полтаві, меценаткою українських шкіл, фінансувала видання українських книжок, створення народної бібліотеки. Скоропадська-Милорадович очолила Полтавське добродійне товариство. Головний її подвиг — створення Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові та фінансування друкарні при ньому. Наприкінці XIX століття це товариство заходилось «українізувати» австро-польську Галичину та поклало початок українському Відродженню в Західній Україні.

Великий вплив на майбутнього гетьмана мав Петро Якович Дорошенко — директор Чернігівського шляхетського пансіону, земський діяч. Він підтримував у молодому аристократі любов до історичного минулого України. Сам Скоропадський про нього згадує так: «Дуже розумний, добре освічений, знавець нашої історії та старовини, власник гарної книгозбірні, він іще був зовсім молодим міським лікарем Глухова, коли я постійно зустрічався з ним у час моїх приїздів до нашого маєтку Полошки, що був за п’ять верст від міста. Наші розмови про минуле України точилися цілими годинами. Він був зовсім не подібний до типу сучасних наших революційних українських діячів, дуже низько їх ставив, але до минувшини нашої ставився з величезною любов’ю. У його оповіданнях кожний момент із історії нашої ставав яскравим і цікавим, а особливо цікаво він оповідав біографії діячів минулих часів гетьманщини. Я дуже любив бувати в нього, а з часом наше знайомство переросло в міцне приятелювання, що за ці 25 років нічим не було порушене… Не раз гостював він у мене, у моєму полтавському маєтку Тростянці, у Царському Селі та Петербурзі, коли я там мешкав. Мені завжди здавалося, що ця людина, невідповідно своєму розуму та здібностям, занадто скромна».

Своєму аристократичному родоводу майбутній гетьман приділяв особливу роль. Він намагався уявити себе нащадком шляхетних фамілій… Кров і фатум штовхали його на шлях обраного. Павло Петрович Скоропадський вважав, що має родинні зв’язки з монархічними династіями Швеції та Англії (але це були непевні відомості з родовідних легенд).