Н. Безпалова - Архітектура. Дитяча енциклопедія

Осередок зародження давньогрецької культури знаходиться на Балканському півострові на узбережжі Середземного моря, там, де розташована сучасна країна Греція. У давнину вона називалась Еллада. Це не означає, що більшість пам’яток давньогрецької культури знаходять саме тут. Греки були торговельним та морським народом і засновували нові міста майже скрізь на узбережжі Чорного та Середземного морів. Їх порівнювали з жабками, що обсіли береги ставка. Північно-східним форпостом давньогрецької цивілізації було місто Танаїс у гирлі Дону біля сучасного Таганрога, найзахіднішим містом – Масилія, нині французький Марсель. Дуже багато грецьких колоній було засновано в Південній Італії, що навіть дало привід саме цей регіон, а не Балканський півострів, назвати Великою Грецією. Значна кількість пам’яток давньогрецької культури знаходиться також у Малій Азії, на території сучасної Туреччини. Історія розвитку давньогрецького суспільства та культури традиційно поділяється на три періоди: архаїчний період, що охоплює VIII–VI ст. до н. е., класичний (V – початок IV ст.) і період еллінізму (кінець IV–II ст.). Останній період пов’язують з завойовницькою діяльністю Александра Македонського, наслідком якої став синтез давньогрецьких та східних культурних елементів. У II ст. на світову арену виходять римляни. Вони поглинули та творчо розвинули грецьку культуру. Ці дві споріднені культури – грецьку та римську – часто називають античними, на відміну від інших стародавніх культур, наприклад давньоєгипетської (мається на увазі найдавніший Єгипет, до моменту його підкорення Александром Македонським).

Значення досягнень давньогрецьких митців для розвитку світової культури взагалі, і архітектури зокрема, важко переоцінити. Звичайно, хтось може вважати єгипетські чи індійські споруди більш вражаючими, це його право. Але внесок давніх греків у архітектурне мистецтво все одно буде більш вагомим, бо вони створили ту основу, яку використовували і творчо розвивали архітектори багатьох країн протягом тисячоліть.

Естетичні ідеї мешканців Давньої Еллади принципово відрізнялися від ідей єгиптян. Це пов’язано з особливостями світосприймання обох народів. Єгиптянин був зорієнтований на потойбічні цінності, все життя він готувався до смерті. Для греків характерне відносно байдуже ставлення до питання, що буде з ними після смерті. Вони здебільшого переймалися своєю земною долею. Тому саме серед греків з’явилися перші відомі історикам філософи-матеріалісти. Звичайно, не всі греки були матеріалістами, навпаки, релігія відігравала дуже важливу роль у їхньому житті, і головною архітектурною спорудою у давньогрецькому місті був храм, тим більше що греки класичного періоду влаштували у себе демократію і майже не знали палаців. Але ставлення до релігії тут було трохи іншим, ніж на Давньому Сході. Єгипетська архітектура покликана дати уявлення про безмірну могутність богів та фараонів (яких, до речі, теж вважали богами). Вона приголомшує своєю величчю. Перед грецьким архітектором стояло зовсім інше завдання. Грецький храм – це, звичайно, домівка бога, але передусім – це громадська будова, і прославляє вона велич і красу вільного громадянина. Бог у цьому випадку виступає як заступник громади, а не таємнича надлюдська сила. Тому і естетика тут інша. Митці Давньої Еллади проголосили принцип: «Людина є мірою всіх речей», і за цим принципом жили. З точки зору давнього грека, ніщо не може бути прекраснішим за струнке людське тіло, чоловіче чи жіноче. Тому одним з найпопулярніших видів мистецтва була скульптура, якою охоче оздоблювали храми. Але й більш абстрактні за формою архітектурні деталі повинні були знаходитись у гармонії з людською постаттю.

Храм у Гарні (яскравий приклад так званого периптеру)

Втім, варто повернутися трохи назад і розповісти історію давньогрецького храмового будівництва з самого початку. Найдавніші храми будували на кам’яній платформі, але стіни складали з необпаленої цегли і оздоблювали дерев’яними колонами. Пізніше стіни почали обличковувати розфарбованими плитками з теракоти (обпаленої глини). Згодом як будівельний матеріал стали використовувати вапняк і нарешті мармур. Храми ставили на високих уступчастих платформах, так званих стилобатах. Висота сходів, що вели до дверей храму, була завеликою для людини. Це робило ходу жерців під час релігійних процесій більш урочистою. Храми, що ставилися небесним богам, були звернені входом на схід, а ті, що були присвячені обожненим предкам, – на захід, у бік країни мертвих. У VII ст. до н. е. склався особливий тип будови, так званий периптер, що ліг в основу подальшого розвитку грецької храмової архітектури. Периптер являв собою прямокутну в плані споруду, з усіх боків оточену колонадою. Наслідування цього зразка не робило грецьку архітектуру одноманітною. Творча індивідуальність виявлялась у виборі пропорцій та деталей. Всупереч поширеному уявленню, грецькі храми не були зовсім білими, якими ми їх бачимо зараз. Верхні частини розфарбовувалися в червоний та синій кольори. Широко використовувалася позолота. Розфарбовувалась також скульптура, якою любили прикрашати храм. Інтер’єрові надавалася менша увага, ніж зовнішньому вигляду, бо грецький храм не був місцем, де збиралися віруючі. Він вважався домівкою бога, усередині ставили його зображення. Сюди, як правило, заходили лише служителі культу. Громадяни, що прийшли віддати шану богові, збиралися на площі перед східним фасадом храму. Тут же зазвичай зводили вівтар для жертвоприношень.