народ Російський - Російські казки

Нічого не поробиш, треба впустити; впустив і свиню.

Тут прийшли до вола гусак і півень:

— Впусти, брате, до себе погрітися.

— Ні, не впущу. У вас по два крила: одне простелете, другим одягнетеся; і так перезимуєте!

— А не впустиш, — каже гусак, — то я весь мох із твоїх стін повищипую; тобі ж холодніше буде.

— Не впустиш? — каже півень. — То я вилечу на горище, всю землю зі стелі згребу; тобі ж холодніше буде.

Що робити волу? Впустив жити до себе і гусака з півнем.

От живуть вони та поживають у хатині. Відігрівся в теплі півень і почав пісеньки співати. Почула лисиця, що півень пісень співає, захотілося півником поласувати, та як дістати його? Лисиця виїхала на хитрості, пішла до ведмедя та вовка і сказала:

— Ну, дорогі кумоньки, я знайшла для всіх поживу: для тебе, ведмедю, — вола; для тебе, вовче, — барана, а для себе — півня.

— Добре, кумасю, — кажуть ведмідь і вовк, — ми твоїх послуг ніколи не забудемо! Ходімо ж, заколемо і поїмо!

Лисиця привела їх до хатини.

— Куме, — каже вона ведмедю, — відчиняй двері, я вперед піду, півня з’їм.

Ведмідь одчинив двері, а лисиця вскочила до хати. Віл побачив її і враз притис до стіни рогами, а баран почав гамселити в боки; з лисиці і дух вийшов.

— Що вона так довго з півнем упоратись не може? — каже вовк. — Відчиняй, брате Михайле Івановичу! Я піду.

— Ну, йди.

Ведмідь одчинив двері, а вовк ускочив до хатини.

Віл і його притис до стіни рогами, а баран ну гамселити по боках, і так його привітали, що вовк і дихати перестав.

Ведмідь чекав-чекав:

— Що він досі не може впоратися з бараном?! Піду-но я.

Увійшов до хатини, а віл з бараном і його так само привітали. Насилу вирвався і накивав п’ятами не озираючись.

У якомусь царстві, в далекому державстві жили собі дід та баба, і було у них три сини. Молодшого звали Іваном. Жили вони — не байдикували, невтомно працювали. Розлетілася раптом у тім царстві-державстві звістка: збирається чудо-юдо погане на їхню землю напасти, усіх людей понищити.

Засумували дід із бабою, загорювали, а сини кажуть:

— Підемо ми на чудо-юдо, будемо з ним битися на смерть.

Дід із бабою спорядили синів у далеку дорогу. Взяли брати мечі булатні, торбинки з хлібом-сіллю, сіли на добрих коней і поїхали.

Їхали вони, їхали і приїхали в якесь село. Дивляться — навколо жодної живої душі немає, стоїть одна маленька хатина. Зайшли брати в хатину. Лежить на печі старезна бабця.

— Добрі молодці, куди прямуєте?

— Ми, бабусю, на річку Смородину, на калиновий міст. Хочемо з чудом-юдом битися, на свою землю не допустити.

— Молодці, за добру справу взялися!

Переночували брати у бабці, а вранці знову вирушили в путь-дорогу.

Приїжджають до самої річки Смородини, до калинового мосту. По всьому берегу лежать мечі та луки поламані, кістки людські.

Знайшли брати порожню хатину і вирішили переночувати в ній.

— Ну, браття, — каже Іван, — заїхали ми в край чужий, далекий, треба нам до всього прислухатися і придивлятися. Давайте по черзі в дозор ходити, щоб чудо-юдо через калиновий міст не пропустити.

Першої ночі вирушив у дозор старший брат. Пройшов він по берегу, подивився на річку Смородину: все тихо, нікого не видно. Ліг під вербовий кущ та й заснув.

А Іванові не спиться. Як минула північ, узяв він свій меч булатний і вирушив до річки Смородини. Дивиться: під кущем старший брат спить.

Не став Іван його будити, сховався під калиновий міст.

Раптом на річці вода почала хвилюватися, на дубах орли закричали: під’їжджає чудо-юдо шестиголове. Виїхало воно на середину калинового мосту — кінь під ним спіткнувся, чорний ворон у нього на плечі стрепенувся, позад нього чорний ліс наїжачився.

Каже чудо-юдо шестиголове:

— Ну що, слуги мої вірні! Чи чуєте ви тут Івана — селянського сина? Так він іще не народився, а як народився, то на бій не згодився: я його на одну руку посаджу, іншою приб’ю!

Вийшов тут Іван — селянський син з-під мосту й каже:

— Не хвалися, чудо-юдо погане! Краще поміряймося силами.

От зійшлися вони, та як ударились, що навкруги земля застогнала.

Іван — селянський син з одного змаху стяв мечем чуду-юду три голови.

Кричить чудо-юдо:

— Дай мені перепочити!

— У тебе, чудо-юдо, три голови, а в мене одна. От як буде в тебе одна голова, тоді й перепочинемо.