народ Російський - Російські казки

— Місце тут, та його нема!

Туди-сюди… Раптом півні заспівали — чорти пощезли, відьма на підлогу впала.

Солдат перепочив трохи, виліз із печі, поклав купецьку дочку в труну й почав псалтир читати. Дивиться — вже світає, господар іде:

— Здрастуй, солдате!

— Здоров’я бажаю, пане купець!

— Чи благо ніч минула?

— Слава Богу!

— Ну, ходімо!

Вивів його з тієї кімнати, дав сто рублів грошей і каже:

— Приходь, коли твоя ласка, почитай і третю ніч; я тебе не зобиджу.

— Гаразд, прийду!

Повернувся солдат додому.

— Ну, онучку, що Бог дав?

— Нічого, дідусю! Купець велів ще приходити. Іти чи ні?

— Підеш — не житимеш, і не підеш — не житимеш! Та ліпше йди.

— А як що трапиться, куди мені сховатися?

— От що, онучку: купи собі сковороду і заховай так, щоб купець не бачив; а як прийдеш до купця, буде він тебе вином дуже силувати; ти дивись багато не пий, випий, скільки зможеш. Опівночі, тільки-но зашумить вітер і труна загойдається, ти мерщій лізь на комин і накрийся сковородою; там тебе ніхто не знайде!

Солдат виспався, купив собі сковороду, сховав її під шинель і ввечері пішов до купця додому. Купець посадив його за стіл і почав вином поїти; всіляко його припрошує, улещує.

— Ні, — каже солдат, — годі; я своє випив, більше не буду.

— Ну, як не хочеш пити, то йди псалтир читати.

Солдат читав-читав, читав-читав — настала північ, повіяв вітер, труна загойдалася, віко додолу впало. Солдат заліз на комин, накрився сковородою, перехрестився й чекає — що воно буде?

Відьма скочила, стала всюди метатися; набігло до неї чортів тьма-тьмуща — повнісінька хата! Кинулися шукати солдата, зазирнули в піч.

— Ось, — кажуть, — місце, де він учора сидів!

— Місце є, та його нема!

Туди-сюди — ніде не видно!

Аж лізе через поріг старий-престарий чорт:

— Що ви шукаєте?

— Солдата; щойно читав, та й з-перед очей пропав!

— От ви сліпці! А на комині хто то сидить?

У солдата серце похололо, ледве додолу не гупнув!

— Це він, — закричали чорти, — тільки що з ним робити? Його ж не дістати!

— Не дістати! Біжіть роздобудьте недогарок, який без благословення запалений був.

Миттю притягли чорти недогарок, наклали дров під самим комином і запалили; високо вдарило полум’я, гаряче солдату стало — то ту, то іншу ногу під себе підтягує. «Ну, — думає, — смерть моя прийшла!» Раптом на його щастя півні заспівали — чорти пощезли, відьма на долівці розпласталась, солдат зістрибнув із комина та мерщій вогонь гасити. Загасив, прибрав усе до ладу, купецьку дочку в труну поклав, віком накрив і взявся псалтир читати.

На світанні приходить купець, прислухається — живий солдат чи ні? Почув його голос, відімкнув двері й каже:

— Здрастуй, солдате!

— Здоров’я бажаю, пане купець!

— Чи благо ніч минула?

— Слава Богу, нічого поганого не бачив!

Купець дав йому півтори сотні рублів і каже:

— Багато ти попрацював, солдатику! Потрудися ще: приходь сьогодні вночі, відвези мою дочку на цвинтар.

Повернувся солдат додому.

— Ну, онучку, що Бог дав?

— Нічого, дідусю! Купець велів приходити вночі його дочку на цвинтар одвезти. Іти чи ні?

— Підеш — не житимеш, і не підеш — не житимеш! Однак треба йти: так ліпше буде.

— Що ж мені робити? Навчіть.

— А ось що! Як прийдеш до купця, у нього все буде приготовлене. О десятій годині почнуть родичі з небіжчицею прощатися, а потім наб’ють на труну три залізні обручі, поставлять на дроги [3] Дроги — віз. , об одинадцятій скажуть тобі на цвинтар везти. Ти труну вези, а сам пильнуй: лусне один обруч — не бійся, сміливо сиди; лусне другий — ти все сиди; а як третій лусне — мерщій стрибай через коня та крізь дугу й біжи задом. Зробиш так, то нічого тобі не буде!

Солдат ліг спати, проспав до вечора і вирушив до купця. О десятій годині почали родичі з небіжчицею прощатися; потім почали залізні обручі набивати; набили обручі, поставили труну на дроги:

— Тепер їдь, солдате, з Богом!

Солдат сів на дроги й поїхав; спочатку віз помалу, а коли з виду зник, припустив щодуху. Скаче, а сам на труну поглядає.

Луснув один обруч, за ним другий — відьма зубами скрегоче.

— Начувайся, — кричить, — не втечеш! Зараз я тебе з’їм!

— Ні, голубонько! Солдат — людина казенна; їх їсти не дозволено.

Ось луснув останній обруч — солдат через коня та крізь дугу й побіг задом. Відьма вискочила з труни й кинулася навздогін; напала на солдатів слід і по тому сліду повернула до коня, оббігла навколо нього, бачить, що нема солдата, і знову в погоню. Бігла-бігла, на слід напала і знову повернула до коня… Геть збилася, разів десять до коня поверталася; раптом півні заспівали, відьма так і простяглася на дорозі!