Алан Маршалл - Шепіт на вітрі

— Горбань Мик казав, що коли шукаєш, то неодмінно знайдеш прекрасну принцесу. Він розповідав мені, що всіх прекрасних принцес, яких він бачив, стерегли дракони.

— Горбань Мик! — вигукнув південний вітер. — Чи не той це чоловік, що боровся із смерчем і зламав йому хребта?

— Так, це він. Саме він розповідав мені про це.

— Знаю цього чоловіка. Якось я ніс його п’ятдесят миль на шматку покрівлі.

— Він лагодив залізний дах своєї повітки, коли ви здмухнули його звідти, — сказав Пітер. — Він розповідав мені, що подолав ці п’ятдесят миль за десять хвилин.

— Яка то була буря! — вигукнув південний вітер, із задоволенням потираючи руки на згадку про це. Свого фургона, запряженого волами, горбань Мик прив’язав ланцюгами до червоного гумового дерева, а я змусив його тріпотіти на вітрі, мов простирадло. Якщо цей чоловік каже, що ти знайдеш прекрасну принцесу, то вона й справді є в Австралії. Зачекай хвилинку. Я облечу землю з півночі на південь і з заходу на схід, а коли повернуся, скажу тобі, де бачив її.

Південний вітер підвівся й загорнувся у своє величне вбрання. Щось загриміло, повіяло, і він кулею злетів у небо та й зник. Густі віти дерев забриніли, мов струни, і листя, кружляючи в повітрі, попадало з них на землю.

За мить південний вітер вже був проміж хмар, що страхітливими химерами громадилися в небі, і наввипередки помчав з ними на північ.

Південний вітер повернувся за двадцять хвилин. Із свистом розтинаючи повітря, з’явився він у круговерті опалого листя і сів на колоду.

— Ви швидко вернулися, — сказав Пітер.

— Так, я мчав, наче шквал, — погодився він. — Обшукав пустелі й долини, де живуть велетні. Я зазирав у печери й каньйони, нишпорив по пляжах, на яких ростуть пальми, і не знайшов там прекрасної принцеси. Я зустрів свого брата — північного вітра, дмухнув йому в очі димом лісових пожеж, пронизав дощем оте полум’я і спрямував брата в краї, де народжуються вітри. І там теж не виявилося прекрасної принцеси. Я скинув відьму з помела, волосся в бороді велетня змусив хльоскати, як батіг, а тоді майнув у країну аборигенів. Я облив там дітей, що гралися на мілині, водограєм бризок і торкнувся плеча їхнього батька, коли той кидав у рибу списа.

— Де я можу знайти прекрасну принцесу, яку стереже дракон? — запитав я його.

— Прекрасні принцеси жили в давнину в мріях мого народу, — відповів абориген. — Вони перетворилися на пташок, а дракони стали ящірками та зміями. В Австралії не залишилося більше принцес, крім однієї-єдиної. Її тримає у в’язниці себелюб король, а стереже баньїп. Про неї мені розповіло сонце. Кожного дня воно осяває принцесу, і її волосся золотіє. Воно випромінює стільки світла й тепла, що в покої, де живе принцеса, ніколи не буває темно, а взимку до її вікна прилітають пташки, аби зігрітися. Це найвродливіша з усіх прекрасних принцес, які будь-коли жили на землі. Вона усміхнеться — і повсюдно зникає страх, а лісові звірі виходять із своїх схованок у сонячний світ.

— Як це я не знайшов її?

— Твої брати її знають, — сказав абориген.

— А зможе хлопчик на білому поні знайти цю принцесу? — запитав я його.

— Так, але за умови, що це добрий хлопчик. Він має їхати рівниною, де росте трава-пастка до замку велетня, потім лісом, де живе бліда відьма, тоді подолати пустелю Самотності і їхати далі аж до Останнього пагорба. Там росте гумове дерево, старе як світ. Хлопчик повинен дочекатися під цим деревом до сходу місяця. Тільки-но місяць вирине з-за обрію, на його тлі з’являться обриси замку. Дерево розкаже хлопчикові, як знайти цей замок і принцесу. — І, помовчавши, додав: — Воно говорить тільки до гідних людей.

Південний вітер закінчив свою оповідь, підвівся з колоди і розправив своє біле вбрання.

— Ось такі справи, Пітере, — сказав він. — Прекрасна принцеса чекає на тебе. Будь безкорисливим, думай спершу про інших, а вже потім про себе, і ти знайдеш її всупереч небезпеці, яка загрожує тобі. Ми з братами попросимо своїх друзів не залишати тебе без допомоги під час подорожі. Перш ніж піти, я хочу зробити тобі подарунок.

Він дістав з кишені свого вбрання шкіряну торбинку на срібному ланцюжку, нахилився до Пітера і повісив ланцюжок йому на шию.

— У цій торбинці лежить чарівна пелюсточка, — сказав він. — Це найцінніший з усіх моїх подарунків. Пелюсточка стане тобі в пригоді. Якщо ти потрапиш в дорозі у біду, зустрінеш безпорадних, або сумних людей, або ж таких, що можуть заподіяти лихо, приміром, вбити тебе чи когось, дай їм цю пелюсточку, і вони стануть кращими. Не шкодуй пелюстки, будь щедрий, адже на місці попередньої в торбинці з’являтиметься ще одна.