Алан Маршалл - Шепіт на вітрі

Хлопець і Сіра Шкурка злізли вниз по драбині. Вода на підлозі сягала Пітеру до пояса, насилу дістався він проти течії до Місячного Сяйва, який стояв під самісіньким водоспадом. Течія була така стрімка, що поні ледь тримався на ногах.

Пітер учепився за ніжку столу, щоб перевести подих. Вода вирувала навколо хлопця, розбивалася об ніжку столу на два потоки, які знову зливалися в один біля підніжжя шафи. Тут вода підхоплювала з відкритих полиць блюдця і глиняні миски і несла їх у шаленому вирі, наче флотилію дивних кораблів, до коридора.

Пітер і Сіра Шкурка пробилися до Місячного Сяйва тоді, коли поні, захлинаючись, бив по воді ратицями. Потік збив його з ніг, і він одчайдушно намагався звільнитися з прив’язі. Сіра Шкурка перерізала повід ножем, якого дістала з сумки, і визволила поні.

Вони попливли. Велетень волав:

— Де ви поділися? Я врятую вас. Я не дам вам потонути.

Він так змінився завдяки чарівній пелюстці, що тепер його насамперед турбувала безпека друзів, а не власне становище.

— Де ви? — гукав він.

Джарра не бачив друзів, бо в цей час бистрина несла їх під столом. До того ж у нього самого було повно проблем — пропала печеня, у печі загас вогонь, під ногами валявся затоплений кухняний посуд. Велетень подряпав ногу об порожню консервну бляшанку і вдарився головою об здоровенний млинок на каву, що висів на стіні.

Пітер кликав Джарру, але його голос губився в клекоті води. Хвилі кидали їх у різні кінці кухні. Раптом вони потрапили у гігантський вир, який затягував їх все глибше й глибше у свою круговерть, звідки долинав страхітливий булькіт.

— Ми потрапили до зливної раковини, — закричав Пітер, який зрозумів, що то за булькіт.

Друзям пощастило, хвиля відкинула їх назад, і Місячне Сяйво спромігся видертися на край раковини й потяг за собою Пітера та Сіру Шкурку. Вони вчепилися за підпругу, а поні, упираючись міцними ногами в підлогу, витяг їх за собою. Вони кинулися в потік, що обминав раковину, і їх понесло до дверей, де всі потоки зливались у широку стрімку ріку, яка вихлюпувалася через поріг кухні в коридор. Пітер і Сіра Шкурка трималися за Місячне Сяйво, який плив з піднятою головою, роздуваючи ніздрі. Вони пірнули і виринули вже в коридорі. Бурхливий потік за мить викинув їх на подвір’я, вода розтікалася по землі.

Сіра Шкурка струсила воду з хутра. Пітер змок до нитки, але, опинившись на сонці, моментально висохнув. Він був убраний у синій оксамитовий каптан із золотими гудзиками, на голові знову мав капелюха з перами, а на ногах — чудові чоботи, сухі, не зіпсовані водою, які виблискували на сонці.

Сіру Шкурку не здивували зміни в його зовнішності:

— Штани псують весь твій вигляд, їх треба замінити. Тобі ще багато чого треба зробити, перш ніж ти станеш принцом.

Її урвав велетень, який вийшов із замку, обтрушуючи бороду, і вибачився за неприємності, яких їм завдав. Страшенно занепокоєний тим, що пропала його печеня, він поривався приготувати іншу страву.

— Не турбуйтесь за нас, — заспокоїла його Сіра Шкурка. — Наші продовольчі запаси я ношу у своїй сумці. Вже пізно, нам треба рушати.

— Але до того, як ми підемо, — мовив Пітер, — ви повинні випустити людей, яких замкнули в скриньки. Тепер ви добрий, а не злий і не повинні нікого ув’язнювати. Ви маєте допомагати всім мандрівникам і не перетворювати їх на схожих один на одного примітивів.

— Я збирався відпустити їх пообіді,— виправдовувався Джарра. — Зробимо це зараз. Ходімо.

Він попрямував до дверцят у стіні замку, за якими вузькі сходи вели до величезної підземної в’язниці, заставленої рядами маленьких скриньок.

Хлопчики, дівчатка, чоловіки і жінки, затиснуті в скриньки, перебували там у надзвичайно незручних позах. Побачивши Пітера і Сіру Шкурку, вони почали кричати:

— Допоможіть, врятуйте! Випустіть нас на волю!

— Зараз усіх випущу, — сказав велетень. — Нагодую і допоможу вибратися звідси.

Пітер і кенгуру допомагали Джаррі відчиняти скриньки. Вони бігали від однієї до другої, одмикаючи засувки, і допомагали людям ступати на землю. В’язні розминали свої закляклі руки й ноги, поки відчули, що можуть ними рухати знову.

Велетень вивів їх з в’язниці на сонячне подвір’я. Люди побачили сонце, хмари, дерева, і на їхніх блідих щоках з’явився рум’янець — вони були знову вільні.

— Нам час рушати, — мовив Пітер. — Попереду ще довгий шлях. Велетень Джарра догляне вас, нагодує і покаже дорогу додому.

— Так, я все зроблю. Їм нема чого більше боятися. Я їх не скривджу.