Антін Мухарський - Легенда про квітозавра. Правдива казка для дорослих дітей

Скажу вам по секрету, під час розмови з Чудликом в голові у Хитренка визрівав підступний план, як привласнити відкриття нашого професора. «За таке відкриття я обов’язково отримаю Нобелівську премію і нарешті стану багатим і знаменитим, – міркував Хитренко. – Збудую собі величезний заміський будинок, заведу там страусів, а ще куплю дорогущий „Мерседес“, і взагалі…» Тут у нього аж голова пішла обертом від сподівання на майбутні статки…

– Все, ви вільні! – кинув він насамкінець Чудлику. – І попереджаю: не наближайтеся до печери без дозволу спеціальної наукової комісії!

Увечері того самого дня інформаційні агентства Землі облетіла новина про те, що наукова експедиція під проводом академіка Хитренка знайшла у Києві волошкову квітозавриху. Могутні космічні ретранслятори відправили це повідомлення до інших планет і галактик.

Вхід до печери огородили смугастими стрічками й виставили охорону, озброєну кийками та сльозогінним газом. Журналісти збивалися з ніг, щоб узяти інтерв’ю в головного наукового начальника, який купався в променях чужої слави і почувався на сьомому небі від щастя.

– Без коментарів… Без коментарів… – відмахувався Хитренко від докучливих телевізійників і вдавав, що дуже зайнятий. – Чекаю усіх на прес-конференції.

Величезний зал палацу «Україна» не зміг вмістити усіх бажаючих. Вітчизняні та іноземні журналісти, обвішані диктофонами й мікрофонами, сиділи одне в одного на колінах, ну зовсім як маленькі діти на новорічних виставах. Деякі з них улаштувалися на люстрах чи прив’язалися мотузками до балконів.

Перед початком конференції Хитренко заборонив членам наукової комісії навіть згадувати ім’я Чудлика в своїх доповідях, а того, хто намагався опиратися цій обурливій вказівці, негайно відправив на пенсію.

На початку прес-конференції головний науковий начальник невпинно брехав про те, як тяжко було готувати експедицію, які перешкоди мусили здолати… Аж ось справа дійшла до конкретних питань, і тут більш-менш спостережлива людина відразу ж помітила б, що Хитренко знітився й розгубився. Наприклад, на запитання: «Як ви збираєтеся будити Клумбу?» він відповів:

– За допомогою будильника чи поливаючи її з чайника холодною водою.

Потім його запитали:

– Чим ви збираєтеся годувати її і де розміщувати?

– Годувати ми її будемо перловою кашею та риб’ячим жиром, а житиме вона в колишньому піонерському таборі «Червона зірка».

– Господи, вони ж замордують її! – аж сплеснув руками Чудлик, спостерігаючи прес-конференцію по телевізору.

– Вау, не хвилюйтеся, професоре! – намагався заспокоїти його ді-джей Дудка, який того вечора прийшов провідати свого дядька.

– Треба терміново зарадити цьому, мій юний друже! Але як?!

Професор затулив обличчя руками і, ледве стримуючи сльози, похилив голову. Йому було дуже кепсько, адже його мрія, мама Клумба разом із дитинчам, потрапила до рук людей байдужих, необізнаних та корисливих.

– А що ви збираєтеся робити з розписним яйцем? – сипалися на Хитренка запитання від журналістів.

– Ми відправимо його в інкубатор на висиджування.

– Який інкубатор?! – Чудлик схопився за голову. – Адже навіть малі діти знають – якщо в мами-квітозаврихи хоч на п’ять хвилин забрати яйце, то вона помре від тривоги! Треба щось робити, мій юний друже, інакше ми її втратимо.

– Вау, чекайте, професоре, дайте подумати…

Даруйте, ви ж, мабуть, не знайомі з ді-джеєм Дудкою.

Отже, Дуденко Богдан Сильвестрович (він же ді-джей Дудка) народився в місті Києві п’ятнадцять років тому і першим словом, яке він промовив, було слово «вау».

Якщо ви приїдете до Києва і захочете познайомитися з ним особисто, то обов’язково прийдіть на Хрещатик. Тут у вихідні дні Дудка зі своїми друзями з 11-ї ранку до самого вечора катається на скейті чи роликових ковзанах.