Джеймс Метью Баррі - Пітер Пен = Peter Pan

– Яка смішна адреса!

Пітер зашарівся. Вперше він відчував, що, можливо, ця адреса й справді була кумедна.

– І зовсім ні, – заявив він.

– Я маю на увазі, – спробувала реабілітуватися Венді, згадавши, що вона все ж таки господиня, – як же її написати на конверті?

Вона зразу ж таки пошкодувала, що згадала про листи.

– Мені не пишуть листів, – відповів Пітер презирливо.

– А твоїй мамі пишуть?

– Я не маю мами, – зауважив він.

У нього не просто не було мами, але йому мама і не була потрібна. Він узагалі вважав, що мама людині ні до чого. Але Венді, однак, одразу відчула, що стала свідком якоїсь трагедії.

– О, Пітере, тепер я не дивуюся, що ти плакав, – сказала дівчинка, зістрибнула з ліжка і підбігла до гостя.

– Я плакав не через маму, – обурився він. – Я плакав, що моя тінь не хоче до мене прилипати. Й узагалі, я зовсім не плаксій.

– Вона що, відірвалася?

– Так.

Тут Венді побачила, що тінь валяється на підлозі, зморщена та жалюгідна. Їй стало шкода Пітера.

– Який жах, – сказала вона, але зараз же всміхнулася, бо помітила, що хлопчик намагався приклеїти її милом. Як справжнісінький хлопчисько.

На щастя, вона відразу збагнула, що треба робити.

– Її слід пришити, – сказала вона трохи по-дорослому.

– Що таке «пришити»? – спитав він.

– Ти занадто неосвічений!

– Ні, я не такий.

Але дівчинка раділа невігластву гостя.

– Зараз пришию її тобі, мій малий хлопчику, – заспокоїла його Венді, хоча на зріст він був нітрохи не нижчий за неї. Дівчинка витягнула свою торбинку для шиття і пришила тінь до ніг Пітера.

– Попереджаю, що буде трохи боляче, – турбувалася за «пацієнта».

– О, я не буду плакати, – запевнив Пітер, який уже вважав, що ніколи раніше не плакав. Він зціпив зуби і не видав жодного звуку, аж поки його тінь не була міцно до нього пришита, хоч вигляд у неї і був дещо пом’ятий.

– Її належало б випрасувати, – задумливо сказала Венді, але Пітер, ще той хлопчисько, був іншої думки. Він із дикою радістю застрибав по кімнаті. Бо вже й забув, що тінь йому пришила Венді.

– Який я розумний! – репетував він захоплено. – Ох, який я розумний, просто жах!

Доводиться визнати, що це марнославство Пітера було однією з його найбільш захоплюючих принад. І кажучи правду з жорстокою відвертістю, він ніколи не був скромним хлопчиком.

Але це неабияк вразило Венді.

– Ти хвалько, – вигукнула вона з крижаним сарказмом. – А я, звісно, нічого не зробила?

– Трішечки зробила, – зронив Пітер недбало і продовжував гарцювати.

– Трішечки! – відповіла дівчинка з гідністю. – Якщо я не можу бути корисною, то можу принаймні піти. – Вона знову залізла в ліжко і накрилася ковдрою з головою.

Для того щоб розбурхати Венді, Пітер прикинувся, що вже йде, але це не допомогло, сів на краєчок ліжка і поплескав по ковдрі босою ногою.

– Венді, – сказав він, – не уникай мене. Я не можу утриматися від кукурікання, Венді, якщо настільки задоволений собою.

Проте вона не визирала назовні, хоча й жадібно слухала.

– Венді, – продовжив хлопчик голосом, якому жодна жінка ніколи не змогла б опиратися, – Венді, від однієї дівчинки більше користі, ніж від двадцяти хлопчиків.

Тоді Венді, як і будь-яка інша жінка, хоча інших там і не було, визирнула з-під ковдри:

– Ти справді так гадаєш, Пітере?

– Саме так.

– Мабуть, ти таки хороший! – оголосила дівчинка. – Тоді я знову встаю.

І вона сіла з ним поряд на краєчку ліжка.

Венді навіть пообіцяла подарувати йому поцілунок, але Пітер не знав, що це таке. Тому простягнув руку долонею назовні.

– Можеш поцілувати її? – спитав приголомшений хлопчик.

– Ти не знаєш, що таке поцілунок?

– Я буду знати, коли ти зробиш це, – відповів гість сухо, і щоб не зачепити його почуття, Венді дала йому наперсток.

– А тепер, – сказав Пітер, – я поцілую тебе?

Венді відповіла трохи манірно:

– Якщо бажаєш…

Вона переконала себе досить вимушено нахилити своє обличчя до нього, але той просто відірвав жолудь, що слугував ґудзиком на його куртці, і поклав у руку дівчинки, так що вона повільно відсунулася туди, де була раніше, відтак галантно гість сказав, що Венді буде носити його поцілунок на ланцюжку на своїй шиї. Дуже пощастило, що вона справді повісила жолудь на той ланцюжок, бо пізніше трапилося щось таке, що врятувало їй життя.

Коли люди одного кола знайомляться, то в них прийнято цікавитися віком один одного. Позаяк Венді завжди любила робити правильні речі, то й спитала Пітера, скільки йому років. Це було не зовсім доречне запитання, і робити так було не слід. Бо прозвучало, як на іспиті з граматики, коли відповідь знають лише англійські королі.