Януш Корчак - Мацюсеві пригоди

Розповідають, що 8 червня 1941 року діти разом зі своїм директором відвідали могилу засновника «Дому сиріт», доктора Еліасберга, і там посвятили свій прапор з зображенням чотирилистої квітки конюшини на зеленому полі – такий, про який мріяв король Мацюсь.

Але за планами нацистів усе населення Варшавського гетто підлягало знищенню. Попри надмір праці у «Домі сиріт», Старий Доктор опікувався іншим сиротинцем, у який збирали дітей, підібраних на вулиці, – виснажених, хворих, покинутих.

Януш Корчак вважав своїми всіх дітей, яких він виховував і лікував. Чи це були тільки гарні слова?

Популярність Старого Доктора і його книжок, особливо «Короля Мацюся» і у Польщі, і за кордоном була такою, що йому не раз пропонували порятунок. Навіть серед німецького окупаційного керівництва трапились шанувальники літературного таланту Януша Корчака і вони ладні були посприяти порятунку Старого Доктора. На 15 липня 1942 року для нього були підготовлені документи на інше прізвище, надійне сховище в районі Бєлян, забезпечено вихід з гетто.

Старий Доктор категорично відкинув цю можливість порятунку. Адже він би змушений був покинути дітей з «Дому сиріт», а хто покине своїх дітей, якщо справді вважає їх своїми?

А 22 липня – за гіркою примхою долі саме в день народження Януша Корчака – гітлерівці почали акцію зі знищення Варшавського гетто. Разом зі своїми вихованцями директор «Дому сиріт» Януш Корчак і його давня колега Стефанія Вілчиньська вирушили у табір смерті Треблінка.

Дорослі люблять історичні міфи. Тож, розповідають, як героїчно це все відбувалось: діти, зі своїми вихователями на чолі, правильною шерегою по чотири йшли на станцію серединою вулиці, гордо несучи зелений прапор з квіткою конюшини, а перехожі, вишикувавшись по обидва боки вулиці, плакали і вимахували хусточками та шапками. Нечисленні свідки тих подій, однак, пригадували, що все було набагато прозаїчніше, і коли купку переляканих дітей разом з тисячами інших мешканців гетто погнали до вагонів, нікому до них не було діла… крім Старого Доктора і ще кількох вихователів, що розділили їхню сумну долю.

Чи буде нинішнє століття ліпшим за минуле? Хочеться вірити, що так. Адже ті, хто живе і житиме в ньому, мали змогу прочитати в дитинстві «Мацюсеві пригоди», своєрідний заповіт Старого Доктора всім людям (бо він казав, пригадаймо, «немає дітей – є люди»). Своїм життям він показав, що королівство справедливості і взаємної поваги створити можливо. А решта… Решта залежить тільки від вас, діти.

Насамкінець залишається тільки сказати кілька слів про саму повість, історію короля Мацюся Першого. Януш Корчак почав писати її скоро по тому, як повернувся у Варшаву з Першої світової війни, власне – з Києва.

Взявшись до роботи у сиротинці, він замешкав не у себе вдома, а просто в «Домі сиріт» на Крохмальній вулиці. Щоб не забирати житлової площі у дітей, влаштувався на піддашші.

Ігор Неверлі, співробітник Януша Корчака в «Домі сиріт», так змальовує побут Старого Доктора: «Він мав тут кватирантів. По-перше, гостювали у нього горобці. Він любив і цінував те хоробре вуличне птаство… Під шафою мешкала стара мишка… коло обігрівача завжди стояла для неї мисочка з їжею і трохи вати, щоб мала чим укривати новонароджених внученят. І часто у кімнаті доктора лежало на кушетці дитя, що він узяв до себе нагору, бо було чимсь тяжко засмучене, або ослаблене по хворобі, потребувало тиші і турботи».

Саме в цій кімнатці Старий Доктор скінчив почату ще на війні книжку «Як любити дітей» і написав свої найкращі твори. Зокрема, «Короля Мацюся Першого». Повість так сподобалась дітям, що відгуки від читачів автор отримував з року в рік. Читачі вимагали продовження. А письменник, по-своєму здійснюючи те, що в повісті намагався зробити його Мацюсь, наштовхувався на ті самі труднощі й перешкоди. Водночас він здобував новий досвід, і цей досвід треба було обмислити разом з Мацюсем. Так народилась друга книжка – «Король Мацюсь на безлюдному острові», яка вийшла друком на початку 30-х, приблизно через 10 років після першої.

Український перекладач об’єднав обидві книжки в одну, оскільки разом – це повна історія життя короля Мацюся Першого і справедливого королівства, яке він так хотів збудувати.

[Отож, коли я був таким, як на цій фотографії, я хотів здійснити все, про що далі написано в цій книжці. А потім воно все забулось, а тепер я вже старий. Більше не маю ні часу, ні сил, щоб провадити війни чи до людожерів їздити. А таке фото подаю, бо має значення, коли я справді хотів бути королем, а не коли пишу про короля Мацюся. Я думаю, королів, мандрівників і письменників треба показувати на фотографіях такими, якими вони були ще до того, як подорослішали і постаріли, інакше видаватиметься, наче вони одразу стали мудрими і ніколи не були малими. І діти гадають, нібито що не можуть бути міністрами, мандрівниками і письменниками, а це не так.