Януш Корчак - Мацюсеві пригоди

Коли Януш Корчак розповідає про війну Мацюсевого королівства з сусідніми державами, про випробування, що випали хлопцеві на фронті, він пише про те, що повною мірою звідав у власному житті.

Своїм покликанням, ще з юнацьких років, Януш Корчак вважав допомогу тим, хто страждає, тож, вивчився на лікаря. Щоправда, навчання в університеті затяглося – треба було заробляти на утримання матері та сестри. До того ж, юнак брав участь у підпільному навчанні польських підлітків рідної мови і діяльності забороненого російським урядом «Летючого університету». А того самого 1905 року, коли він нарешті отримав лікарський диплом, новоспеченого доктора забрали в царське військо – Російська імперія вступила у війну з Японією. Корчак, звісно, ніколи нікого не вбивав, навіть на війні. Навпаки, він рятував життя, лікував поранених. Лікував також і місцевих дітей у Маньчжурії, де служив. Принагідно навчився китайської мови у чотирирічної Юо-Я, донечкі китайських селян, господарів хатини, в якій він квартирував. Корчак охоче вчився у дітей і вірив, що саме у них можна навчитись найважливішим речам. Він взагалі багато вчився.

Повернувшись з війни і працюючи в дитячій лікарні на околиці Варшави, всі свої заощадження молодий лікар витратив на фахове вдосконалення – у клініках Берліна, Парижа, Лондона. А оскільки не припиняв участі у підпільній освітній роботі, то російська поліція вкинула його до в’язниці. Тут йому випало сидіти в одній камері з одним з найславетніших тогочасних соціологів, професором Л. Крживіцкім, який познайомив його з тонкощами науки статистики. Всі набуті знання і досвід Януш Корчак застосує на благо дітей – як лікар і як вихователь.

Минуло заледве кілька років по демобілізації, і вибухнула Перша світова війна. Корчак знову військовий лікар, завідувач дивізійного лазарету.

Війна – це не тільки кров і тисячі поранених і вбитих, а ще й тисячі сиріт – дітей, що через війну втратили батьків. З польового лазарету Януша Корчака згодом переводять до Києва, де він опікується сиротинцями, дитячими притулками, виховними будинками.

Він повернувся до рідної Варшави, столиці відродженої Польської держави, капітаном російського війська, по закінченні війни, в 1918 році. А вже у 1920-му починається польсько-радянська війна, і знову Корчак вбирає мундир військового лікаря. Знову кров, знову тисячі поранених і вбитих… і тисячі нових дітей-сиріт.

Нікого не забивши, а тільки рятуючи життя, лікуючи, піклуючись про ближніх, за свою жертовну працю він заслужив бойову шану і звання майора війська Польського. І загинути йому судилося смертю героя. Але про це трохи згодом, бо треба ще згадати про найважливіші обставини, пов’язані не зі смертю, а з життям Януша Корчака, а так само з життям Мацюся, головного героя його книжки.

У книжці малий король Мацюсь, повернувшись з фронту, приструнчив дорослих міністрів і надав усім дітям королівства такі права, що, здається, подібне можливе тільки в казці. Натомість це лише початок історії: в наступних розділах книжки мова піде про труднощі, з якими зіткнувся хлопчик-король, запроваджуючи свої реформи, про невдачі, розпач… Чому? Що стоїть за історією про Мацюсеве королівство? Адже насправді не було в історії людства такої держави, де діти мали свого власного короля, а надто – власний парламент, власні суди, в яких могли вирішувати суперечки не тільки між собою, але навіть з дорослими; де діти, нарівні з дорослими, вирішували питання державного бюджету? Де у світі дорослі дозволили б таке дітям?

Насправді держава така існувала; хоча й нетривалий час, і не зовсім держава, але свою роль в історії людства вона таки відіграла. Щоправда, держава та виникла зусиллями не хлопчика-короля, а дорослого чоловіка, який вважав: «Немає дітей – є люди».

У доволі короткі перерви між кровопролитними війнами Януш Корчак встиг здійснити справу, що стала поворотною в історії людства, і передовсім – тієї частини людства, яку становлять діти. Щоб зрозуміти суть здійсненого ним, треба взяти до уваги, що вислів «права дитини», який нині нікого не дивує, у ті часи міг сприйматись радше як дотеп або чиєсь дивацтво. Щоправда, у 1923 році Ліга Націй зробила першу спробу заявити про права дитини у так званій Женевській конвенції, але то був лише заклик нагодувати голодних дітей і взути босих. Корчак напише згодом, що «женевські законодавці поплутали обов’язки з правами».

Про які права дитини могла йти мова, коли у світі дорослих вважалося нормальним, що геть усі важливі справи, нікого не питаючи, вирішує цар, імператор або купка міністрів? Спроби змінити стан речей приводили до кривавих революцій, від яких ситуація нерідко лише погіршувалася. Якщо дорослі не можуть по-людськи налагодити життя, то де вже дітям!.. Так міркують усі дорослі. Майже всі. Але Корчак розумів, що справедливе, чесне життя могли б налагодити саме діти, які гостро відчувають справедливість і несправедливість, які здатні вчитись, міняти і вдосконалювати свої погляди. Діти, з яких, зрештою, й виростають згодом дорослі…