Януш Корчак - Мацюсеві пригоди

Якби Януш Корчак був великим ученим-педагогом чи філософом, напевне, він би зумів детальніше обґрунтувати свої теорії, став би професором, а то й академіком і залишив би нам грубезні томи наукових праць. Але він був тільки лікарем, фронтовиком, який, замість довго мудрувати, звик швидко діяти. Він знайшов тих, хто поділяв його погляди, знайшов заможних людей, ладних фінансувати добру справу, і переконав їх у тому, що справа добра. Ще до Першої світової група польського Товариства допомоги сиротам зуміла зібрати кошти на зведення і обладнання за тогочасними стандартами «Дому сиріт» для єврейських дітей. У 1920 році Януш Корчак став директором «Дому» і почав запроваджувати свої принципи спершу в «Домі сиріт», а згодом – у сиротинці для польських дітей «Наш дім».

Принципи були такі: по-перше, спільне керівництво. Сиротинцем керувала виборна рада самих вихованців на засадах, які визначав колегійний суд, знову ж таки з самих вихованців «Дому». За угодою, яку укладали діти з вихователями, дорослі теж брали участь у керівництві, але мали, нарівні з дітьми, беззаперечно виконувати всі приписи дитячого керівництва. Сам Корчак у ролі судді ніколи не виступав, але був секретарем суду – приймав позови, заяви. Якщо вихованець «Дому» вважав себе покривдженим, він міг позивати свого кривдника в колегійному суді, незалежно від того, був це інший вихованець чи вихователь.

По-друге, спільне господарювання. Сиротинці, отримуючи геть недостатнє фінансування від благочинних товариств і окремих осіб, домоглись повного самообслуговування. Працювали всі, працювали тільки з власної волі і охоче. Авторитет кожного вихованця визначався тим, які зусилля він покладав на благо «Дому». Діти й дорослі разом розпоряджалися фінансами «Дому».

Нарешті, суспільні зв’язки. Всі сторони життя сиротинця висвітлювались у внутрішніх засобах інформації, зокрема – у тижневику, в якому і діти, і вихователі могли вільно висловлювати свою точку зору. (До речі, саме з ініціативи Януша Корчака у Польщі впродовж кількох років виходив часопис «Малий огляд» – чи не перший такого роду в світі, – дописувачами якого були тільки діти і молодь.) А сам Корчак, під ім’ям Старий Доктор, регулярно виступав по радіо, звертаючись до дітей і дорослих всієї Польщі і пояснюючи свої починання.

Все в «Домі» було влаштовано так, щоб вихованцям було зручно і затишно жити (а не так, щоб дорослим було зручно контролювати дітей). Наприклад, кожен мав особисту скриньку, де міг замкнути і зберігати свої скарби, хоч би які вони були – нікому, включаючи вихователів, не дозволялось робити «ревізію» скарбничок. Якщо вихованці мінялись будь-якими речами, іграшками, наприклад, або щось одне одному продавали, такі «оборудки» не заборонялись, а, навпаки, могли нотаріально підтверджуватись. Поруч з істинним культом праці в «Домі» заохочувався культ спорту і, сказати б, культ дитячого дозвілля. Перелічити всі подробиці в організації повсякденного життя «Дому сиріт» та «Нашого дому» було б складно. Але американські журналісти, відвідавши у 20-ті роки «Дім сиріт», назвали його «окрасою Польщі».

В обох закладах Старий Доктор зробив повсякденним забезпечення права, про яке в ті часи навіть не подумали автори Женевської конвенції, – права дитини на повагу. Він проголосив це право і обґрунтував його в окремій брошурі. Але та книжечка була б лише збіркою дотепних висловів, якби автор її не втілив свої принципи у життя в «Домі сиріт» і в «Нашому домі». Він заснував нехай дуже маленьку, але дуже ефективну дитячу державу, що жила на засадах справедливості та взаємної поваги.

Що ж сталося з маленькою дитячою державою, де вона поділась? Дорослий несправедливий світ минулого сторіччя, в якому, ледве припинившись, знову починались то тут то там криваві війни, не мирився з подібними осередками справедливості. Старий Доктор знав про це з власного досвіду, і перша книжка «Короля Мацюся» закінчується тим, що короля-реформатора усувають від влади і висилають на безлюдний острів. Не переповідатиму, чим закінчується друга книжка, але фінал той аж ніяк не казковий. Прикро, що й казати. Адже люди люблять казки. І діти, й дорослі. Дітям до вподоби чарівні казки, дорослі віддають перевагу історичним міфам.

З наближенням Другої світової війни Старому Доктору заборонили виступати по радіо, закрили «Малий огляд», самого Доктора усунули від роботи в польському сиротинці «Наш дім». А коли нацисти окупували Варшаву, «Дім сиріт» – адже його вихованці були переважно єврейськими сиротами – перемістили в гетто. Старий Доктор, так само як герой його казки, опинився на безлюдному острові, разом зі своїм справедливим «королівством». Острів той, щоправда, був навіть перенаселеним, а не безлюдним, але брак людяності був очевидним. Понад півмільйона осіб, зігнаних гітлерівцями до кількох крихітних кварталів, поступово вимирали від голоду і тифу. В цих жахливих умовах «Дім сиріт» жив і, попри жорстокість навколишнього світу, в ньому панували справедливість і взаємна повага. Діти не припиняли навчання, ставили чудові вистави.