Януш Корчак - Мацюсеві пригоди

Будинок парламенту справді був величезний і гарний, схожий усередині на театр чи на храм. За столом на підвищенні сиділи урядовці, так само як і в Мацюсевому палаці під час нарад. Тільки тут стояло дуже багато крісел, і в них куняли різні пани, які час од часу сходили на поміст і виголошували промови. А навколо крісел були ложі з міністрами. Збоку, за величезним столом, сиділи ті, хто пише до газет. А ще вище – публіка. Саме тоді, коли Мацюсь і король увійшли до приміщення парламенту, виступав якийсь дуже сердитий чоловік, звертаючись до міністрів:

– Ми не дозволимо! – кричав він і стукав кулаками. – Якщо ви нас не послухаєте, ви не будете міністрами. Нам треба розумних міністрів.

Інший говорив, що міністри дуже розумні і нових нікому не треба. Потім усі посварилися, почали галасувати. Якийсь чоловік гукнув: «Геть уряд!», другий: «Посоромтеся!» А коли Мацюсь уже виходив з залу, хтось крикнув: «Геть короля!»

– Чого вони посварилися?

– Бо їм зле ведеться на світі.

– А що буде, коли справді викинуть міністрів?

– Виберуть інших.

– Ну, а той, що крикнув: «Геть короля»?

– Він завжди так кричить.

– Божевільний?

– Ні. Просто не хоче короля.

– А хіба вони можуть вигнати короля?

– Звичайно, можуть.

– А що ж тоді буде?

– Виберуть когось, [і назвуть його якось інакше.]

Це дуже зацікавило Мацюся, майже так, як дві маленькі мавпочки від негритянського царка Вей-Біна.

А тим часом газети в Мацюсевій столиці писали цілий місяць про те, як вшановують Мацюся іноземні королі, як його люблять і поважають, які дарунки йому обіцяють. І міністри, скориставшися з цієї дружби, хотіли позичити дуже багато грошей і сподівалися, що це їм легко вдасться. Вони боялися лише, що Мацюсь незабаром повернеться в столицю і в останню мить зіпсує їм справу. І то добре, що іноземні королі не образилися на приписку Мацюся в документі про позику; відтоді, як світ стоїть, ніхто, навіть наймогутніший король, навіть король-реформатор, не писав на офіційному документі: «Тільки не будьте свиньми».

Отже, міністри ухвалили, щоб Мацюсь ще цілий місяць сидів за кордоном, бо він, мовляв, дуже втомився і повинен відпочити.

Мацюсь зрадів і сказав, що хотів би поїхати на море. І поїхали: Мацюсь, капітан, Стасек, Геленка та лікар. Тільки тепер Мацюсь переодягся в цивільне вбрання, їхав звичайним поїздом і жив у звичайному готелі, а не в палаці. І величали його тепер не королем, а князем. І все це називалося, що король живе на морі інкогніто. Адже є такий закон, що король може їхати за кордон лише на запрошення, а коли він хоче пожити там на свій розсуд, то повинен удавати когось іншого.

Мацюся це не обходило, так навіть було приємніше, бо тепер він міг гратися з усіма дітьми й бути таким, як і всі.

Відпочинок був чудовий: купалися в морі, збирали черепашки, будували з піску палаци, фортеці й вали. Каталися морем на човні, їздили верхи, збирали ягоди в лісі й сушили гриби.

Час минав швидко, бо Мацюсь поновив свої уроки, а тому що вчився він – як я вже багато разів казав, – охоче й любив свого вчителя, то ті три години навчання зовсім не псували йому настрою.

Щиро привернувся Мацюсь до Стасека й Геленки. Були вони добре виховані діти, майже ніколи з ним не сварилися, а коли й сварилися, то дуже рідко й на короткий час. Одного разу Мацюсь з Геленкою посварилися за гриб. Діти знайшли величезний боровик. Мацюсь сказав, що він перший побачив гриба, а Геленка заперечувала. Мацюсь навіть поступився б їй, бо один гриб, особливо для короля, не мав великого значення. Але ж навіщо хвалитися й казати неправду?

– Коли я побачив гриб, я гукнув: «О-о-о, дивіться!» – і показав пальцем. А ти тільки тоді підбігла.

– Я його зірвала.

– Тому що ти була ближче, але я перший побачив.

Геленка розсердилась, кинула гриб і розтоптала його ногами.

– Не треба мені твого гриба.

Але відразу ж зрозуміла, що вчинила погано, дуже зніяковіла й почала плакати.

«Які ці дівчатка дивні, – подумав Мацюсь, – сама розтоптала, а тепер плаче».

Іншим разом Стасек злагодив дуже гарну фортецю з великою вежею. Важко з піску зробити високу вежу – пісок має бути мокрий, а для цього треба його копати дуже глибоко. Стасек добре намучився, поки спорудив її, хоч усередину встромив палицю, аби вежа краще трималася. Він хотів, щоб морська хвиля вдарила в його фортецю. А Мацюсеві раптом спала на думку інша витівка, й він крикнув:

– Я візьму штурмом твою твердиню!