Януш Корчак - Мацюсеві пригоди

Король знову став грати на скрипці, а Мацюсь, Геленка і Стасек слухали.

– Чому ваша величність грає так сумно?

– Тому, друже мій, що життя невеселе. А в короля, мабуть, життя найсумніше.

– У коро-ля-а? – здивувався Мацюсь. – А ті двоє такі веселі…

– І вони сумні, любий Мащосю. Вони лише при гостях удають, що бадьорі, бо такий уже звичай, так вимагає етикет. Хіба можуть бути веселими королі, які нещодавно програли війну?

– Он чому ваша величність так сумує!

– Якраз я найменше з усіх нас трьох. Я навіть задоволений.

– Задоволені? – ще дужче здивувався Мацюсь.

– Так, бо я не хотів цієї війни.

– Навіщо ж ви воювали?

– Мусив, інакше не міг.

«Дивний якийсь король, – подумав Мацюсь, – не хоче воювати, а оголошує війну й радіє потім, що програв її. Дуже дивний король».

– Виграна війна – це велика небезпека, – вів далі король, немов розмірковуючи сам з собою. – Тоді найлегше забути, для чого живе король.

– А для чого живе король? – наївно запитав Мацюсь.

– Принаймні не для того, щоб носити корону. Його мета дати щастя своїм підвладним. А як його дати? Для цього запроваджуються різні реформи.

«Ого, це цікаво», – подумав Мацюсь.

– А реформи – це найважче, так, це найважче.

І нараз скрипка так сумно заграла, мов заплакала, мов скоїлося нещастя.

Довго цієї ночі розмірковував Мацюсь, перевертався з боку на бік, а у вухах йому все бриніла сумна мелодія скрипки. «Запитаю в нього, він мені порадить. Це, мабуть, добра людина. Я король-реформатор, а не знаю, що таке реформи. А от він каже, що це дуже важко. – І знову подумав: – Можливо, він бреше, можливо, вони домовилися між собою, щоб саме цей третій король дав мені на підпис який-небудь документ».

Мацюся дуже дивувало, чому з ним ніхто не говорить про позику і взагалі ні про що таке. Адже королі приїздять один до одного, щоб говорити про політику, про різні важливі речі. А тут – нічого важливого. Може, вони не хочуть з ним говорити, тому що він малий? Тоді чому цей третій розмовляє з ним, як із дорослим? Мацюсеві сподобався сумний король, та все ж він йому не довіряв. Адже королі дуже рано вчаться бути недовірливими.

Аби скоріше заснути, Мацюсь почав тихенько мугикати сумну пісеньку, коли раптом почув у сусідній кімнаті кроки. «Може, мене хочуть убити?» – майнула в нього думка. Мацюсь чув про такі випадки, коли королів заманювали в пастки, щоб потай знищити. Можливо, це й не спало б йому на думку, якби довгі розмірковування та сумна мелодія не схвилювали його.

Мацюсь швидко натиснув вимикач електричної лампи й сунув руку під подушку, де лежав револьвер.

– Ти не спиш, Мацюсю?

Це був король.

– Не можу заснути.

– Отже, й від маленьких королів чорні думки женуть сон? – з посмішкою мовив король, сідаючи край ліжка.

І він нічого більше не сказав, а лише дивився на Мацюся. І тут Мацюсеві пригадалося, що саме так колись дивився на нього батько. Мацюсь не любив тоді, коли батько так дивився на нього. Але тепер йому було приємно.

– Так, так, Мацюсю, ти дуже здивувався, коли я сказав тобі, що не хотів воювати й воював. Ти все ще гадаєш, ніби королі можуть робити все, що забажають.

– І зовсім я так не думаю. Я знаю, що чимало ми робимо через етикет, а багато що – через закон.

– О, то ти це знаєш? Так, ми самі видаємо погані закони, а потім повинні їм підкорятися.

– А хіба не можна видавати хороші закони?

– Можна, навіть треба. Ти ще молодий, Мацюсю. Вчись і видавай хороші, розумні закони.

Король узяв Мацюсеву руку, поклав на свою, ніби порівнюючи їх, потім дуже ніжно погладив її, нахилився й поцілував. Мацюсь страшенно знітився, а король почав говорити швидко й тихо:

– Слухай, Мацюсю. Мій дід дав народові свободу, але від цього краще не стало. Його вбили лихі люди, а народ все одно не став щасливим. Мій батько поставив великий пам’ятник свободи. Завтра ти його побачиш, він гарний, але що з того, коли й далі відбуваються війни, коли стільки бідних і нещасних. Я наказав побудувати цей величезний будинок парламенту. І що ж? Все залишається, як і було. – Раптом він стрепенувся, наче щось згадав: – Знаєш, Мацюсю, ми завжди погано робили, що запроваджували реформи для дорослих. Спробуй ти з дітьми, можливо, тобі пощастить… Але час спати, дитино. Ти приїхав повеселитися, а я тобі морочу голову. На добраніч!

Коли наступного дня Мацюсь спробував повернутися до цієї ж розмови, король уже не хотів говорити. Зате він докладно пояснив Мацюсеві призначення парламенту.