Януш Корчак - Мацюсеві пригоди

Мацюсь не йняв віри власним вухам. Він стільки наслухався про любов народу, а надто війська, до короля. Ще вчора він гадав, що змушений ховатися, аби з величезної любові йому не завдали прикростей, а тепер бачить, що якби відкрився їм, то це не викликало б ніякого захвату. Дивно: військо їде воювати за короля, якого не любить.

Мацюсь боявся, щоб не сказали чогось лихого про батька. Але ні, батька навіть похвалили.

– Покійник не любив воєн. Сам не хотів битись і народ до війни не силував.

Така повага до батька трохи вгамувала роз’ятрене Мацюсеве серце.

– Бо й справді, що королю робити на війні? Поспить на траві – тут же й нежить схопить. Блохи йому спати не дадуть. Від духу солдатського сукна голова розболиться. І шкіра в них ніжна, і ніс ніжний.

Мацюсь був справедливий і не міг не погодитись, що солдати кажуть правду. Вчора він спав на траві – і вже має нежить. І йому голова болить. І шкіра страшенно свербить.

– Ну, хлопці, годі. Все одно нічого путнього не придумаємо. Краще заспіваємо веселої.

– Їдемо! – крикнув хтось.

І справді, поїзд досить швидко рушив. Бо щоразу так дивно виходило – як тільки хтось казав, що ещелон стоятиме довго, поїзд раптово рушав, і солдати скакали на ходу, й не один, спізнившись, лишався в дорозі.

– Вчать нас не ловити ґав, – здогадався котрийсь.

Прибули на велику станцію. Тут з’ясувалося, що проїжджатиме якась важлива персона. На пероні – прапори, почесна варта, якісь дами в білому й двоє дітей з гарними букетами.

– Королівським поїздом їде на фронт сам військовий міністр.

Знову загнали ещелон на сусідню колію, де він і простояв цілу ніч, яку Мацюсь проспав мов убитий. Голодному, стомленому й зажуреному Мацюсеві навіть нічого не приснилося.

Вдосвіта почали чистити й мити вагони, поручик бігав і сам за всім стежив.

– Треба вас сховати, хлоп’ята, а то буде вам амба, – сказав капрал.

І Фелека з Мацюсем прихистили в убогій хатині стрілочника. Цікава до всього господиня зайнялася вояками. Думала, що в малюків скоріше вивідає що-небудь.

– Ой діти, діти, – зітхала вона, – навіщо це вам? Чи не краще ходити до школи? Звідкіля ви й куди їдете?

– Ласкава господине, – похмуро відповів Фелек, – батько наш – взводний. Він нам так на прощання сказав: «У доброго солдата ноги для походу, руки для карабіна, очі для пильності, вуха для слухання, а язик для того, щоб його держати за зубами, доки зуби не розціпить ложка з солдатським борщем. Солдат одним карабіном захищає одну голову, а одним дурним язиком може згубити не тільки власну голову, а й цілий загін». Звідкіля й куди їдемо – це військова таємниця. Нічого ми не знаємо й нічого не скажемо.

Стрілочникова дружина аж рота роззявила:

– Хто б міг подумати! Мале, а говорить як старе. Твоя правда: багато шпигунів крутиться біля військових. Одягне абиякий солдатський мундир і починає випитувати все, а потім – гайда до ворога.

І з великої поваги до хлопців вона не лише напоїла їх чаєм, а ще й ковбаси дала. Мацюсеві сніданок здався дуже смачним, тим більше, що нарешті він і вмився як слід.

– Королівський поїзд, королівський поїзд! – пролунало знадвору.

Фелек і Мацюсь вилізли на драбину, що стояла біля хлівця стрілочника, й дивилися.

– Їде.

Гарний пасажирський поїзд з великими вікнами під’їжджає до станції. Оркестр грає державний гімн. У вікні вагона стоїть добре відомий Мацюсеві військовий міністр. Очі міністра стрілися на мить з Мацюсевими очима. Мацюсь здригнувся й швидко нахилився: що б сталося, якби міністр його пізнав? Але міністр не міг пізнати Мацюся: по-перше, тому, що він був заклопотаний дуже важливими справами, а по-друге, тому, що після втечі Мацюся, яку старший міністр приховав від усіх, – про що мова буде далі, – з ним прощався в столиці підроблений Мацюсь. Міністр іноземних справ радив приготуватись до війни з одним, а воювати доводиться аж з трьома королями. Отож у військового міністра було про що думати: «Легко сказати «йди і воюй», коли на тебе суне аж троє». Що з того, що він переможе одного чи двох, коли третій його здолає. Солдатів, можливо, й вистачило б, та бракує карабінів, гармат, одягу. І міністрові спав на думку такий план: кинутись раптово, розбити першого ворога, забрати в нього все, що він приготував для війни, а тоді вже взятися до другого.

Мацюсеві було трохи неприємно дивитися, як військо салютувало міністрові, як йому підносили квіти і безперервно грав оркестр. «Це все належить мені», – подумав він. Та, маючи у серці справедливість, Мацюсь тут-таки пояснив сам собі: «Так, легко ходити й салютувати, слухати музику й брати букети. Але скажи мені, мій Мацюсю, чи зміг би ти куди послати військо, якщо не знаєш географії?»