Льюїс Керролл - Аліса в Дивокраї

– О, ви ж обіцяли мені розповісти свою надзвичайну історію, – згадала Аліса, – і пояснити, як так сталося, що ви ненавидите… К. та С., – завершила вона майже пошепки, трохи побоюючись, чи не образилася Миша знову.

– У цій історії все ясно й правдиво, – бундючно відказала Миша. – Тут уже ніхто мене не впіймає, навіть софіст [16] У Давній Греції софістами називали майстрів красномовства та суперечки. Така освічена пані, як Миша, знала напевно, що софіст, як ніхто інший, міг би упіймати її на неточностях в оповіді. .

– Чого ж вас хтось тут ловитиме, – розгубившись, сказала Аліса і здивовано поглянула на Мишу, – тим більше за хвіст?

І поки Миша оповідала, Аліса не припиняла дивуватися її незрозумілим словам, тож уявлення про мишчину історію в неї склалося таке:

– Ти не слухаєш! – холодно проказала Миша до Аліси. – Про що це ти замислилася?

– О, я перепрошую, – присоромлено відповіла Аліса. – По-моєму, ви щойно дійшли до п’ятого закруту, чи не так?

– Не зли мене тут! – верескнула Миша, пронизливо й доволі розлючено.

– Вузли у вас тут? – стривожилася Аліса, щомиті готова допомогти. – О, дозвольте, я розплутаю!

– І не подумаю, – буркнула Миша, що встала й подріботіла геть. – Ти мене ображаєш цими своїми нісенітницями!

– Я не хотіла! – благально вигукнула нещасна Аліса. – Але ж ви така вразлива!

У відповідь Миша тільки фиркнула.

– Будь ласочка, поверніться й закінчіть вашу історію! – гукнула Аліса їй услід, і всі інші також загукали хором: «Будь ласка, поверніться! Закінчіть!», але Миша тільки роздратовано струснула головою і закрокувала швидше.

– Як шкода, що вона не захотіла лишитися, – зітхнув Лорі, коли Миша зникла з очей, а стара Рачиха скористалася нагодою сказати своїй доні:

– Ось, дорогенька, тобі добрий урок, як погано виходити з СЕБЕ!

– Припни язика, ма! – не надто ґречно відповіло Раченя. – На тебе навіть в устриці терпцю не стане!

– От якби тут була Діна, я б знала, що робити! – уголос промовила Аліса, не звертаючись, проте, ні до кого зокрема. – Вона б швиденько принесла Мишу назад!

– А хто, з вашого дозволу, ця Діна? – поцікавився Лорі.

Аліса пожвавилася, бо ж могла базікати про свою улюбленицю коли завгодно:

– Це наша кішка. Ви просто не повірите, яка вона майстриня ловити мишей! А як вона дає собі раду з пташками! Та вона щойно пташку побачить – уже й проковтнула!

Промова виявилася для товариства просто-таки сенсаційною. Дехто з птахів миттю заквапився невідь-куди: старенька Сорока мерщій стала кутатися ретельніше, наголошуючи: «Мені вже справді час вибиратися додому, моєму горлу страх як шкодить нічне повітря»; Канарка тремким голоском загукала до дітей: «Ми йдемо, дорогенькі! Вже пізно, і вам давно час до ліжка!» З різними відмовками всі вони невдовзі забралися геть, і Аліса залишилася сама.

– Навіщо я згадала про Діну? – сумно сказала вона сама до себе. – Схоже, тут її ніхто не любить, але я певна, що вона найкраща кішка на світі. О люба моя Діно! Чи побачу я тебе колись іще?

І Аліса вкотре розплакалася, бо відчула себе страшенно самотньою й зневіреною. Проте невдовзі дівчинка знову зачула вдалині лопотіння крихітних лапок і стала щосили видивлятися: може, це Миша передумала і повернулася, щоб розповісти до кінця свою історію.

Це був Білий Кролик, що помалу брів назад і стурбовано роззирався навсібіч, ніби щось загубив. Аліса почула, як він белькоче собі під носа: «Герцогиня! Герцогиня! Ох, мої хороші лапки! Ох, моя шубка, мої вусики! Вона мене покарає, не будь тхори тхорами, покарає! Та де ж я їх упустив, от лихо!»

Аліса притьмом здогадалася, що Кролик шукає своє віяло та пару білих лайкових рукавичок, і з доброго серця стала також нишпорити за ними туди й сюди, однак пропажі ніде не було видко. Схоже, після її плавання озером усе довкола геть зовсім змінилося: велика зала безслідно щезла разом зі скляним столиком та маленькими дверцятами.