Знайомі гукали Гролику:
— Привіт! Ля-ля! Мерщій до нас. Здоров був, Гролику! Гролик — продай нолик!
З Гроликом усім кортіло погратися.
— Ти з нами?
— Привіт, Гролику… — і так далі.
Гролику було страх як весело. (Між іншим, Чарівна Ши та шляховичок Добринька теж не нудьгували.)
А гном Гролик вискочив із тунелю метро й міг розважатися, як заманеться. Класний міст поблизу нового житла — південного пеньочка — так тішив дорожнього гнома, що той просто кричав від захвату.
Навколо гнома Гролика каруселилась ціла купа дорожніх гномів звідусіль. Усіх приваблював модний міст із шикарними розв’язками, рівнями й тунелями — тут можна було забавлятися протягом кількох місяців поспіль. Гноми перестрибували з естакади на машини, зі смуги на смугу. Дорожні гноми народилися дорожніми гномами, й ніщо, крім доріг, їх не цікавило. (Ну, може, за винятком кохання. Втім, як і всіх нас.)
Тому дорожнього гнома Гролика теж нічого, крім доріг, не цікавило. З безліччю інших дорожніх істот Гролик ходив колесом у потоках машин, відгалуженнями дорожніх розв’язок, перескакував із ряду в ряд і робив карколомні кульбіти. Клянусь вам, жодні гімнасти в жодному цирку не змогли б зробити нічого подібного: зробити кульбіт і опинитися на машині, що несеться по зустрічній смузі. Дорога була світом дорожніх гномів, на дорогах вони почувалися як удома. А хто ж не любить свій дім?
Певна річ, Гролик дорогу любив, як свій пеньочок із чудернацькими сусідами-злопами. А злопи — що злопи… Численні істоти населяли світ доріг та узбіччя так само, як ріки населяють не лише коропи й плотвичка, а й щуки, п’явки та соми… Так само й на дорогах і обабіч них мешкали найрізноманітніші створіння з відповідно різними звичками та характерами. Скажімо, обгортка від печива чи цукерки, яку викинули Великі (так дорожні створіння називали людей), для одних дорожніх мешканців була їжею, для інших — жуйкою, а для третіх — парашутом чи скейтом, із якими можна погратися. Спитайте в мене, у що грають гноми на Мосту-ярмарку?
У момент, коли гном Гролик позбувся переслідування шершня Бу, більшість дорожніх мешканців грала в чортове колесо. Гра полягала в тому, щоб на ходу проти руху перескочити з одного авто на інше, дістатися до середини мосту й там підстрибнути вгору вище за інших.
Над серединою Мосту-Ярмарку крутилося колесо гномів, які підстрибували й підстрибували. Після стрибка кожен придумував якесь ефектне продовження. Скажімо, Ясько-гном ляскав двірниками авто, що саме їхало поряд. Простець Тишко — старий друг та сусід гнома Гролика — перестрибував із антени на антену, наче камінець, кинутий у воду. А неповороткий чоловічок-нігтик, котрий підстрибувати високо не вмів, дуже смішно пускав вітер.
Потім вигадали нову гру: грали в назви міст.
Уродженець Амстердама кричав: «Амстердам!» — а йому мав відповісти гном із міста, назва якого починалася з літери «М».
— Москва! — закричав чоловічок-нігтик на прізвисько Пень.
— Ашхабад! — закричав китайський гном і знизав плечима: все одно Ашхабад рано чи пізно стане китайським.
На цьому гра скінчилася, бо на різні кінці мосту чути було погано.
Тим часом прибували нові гості, нові дорожні істоти, давні знайомі Гролика. Адже майже всі дорожники у світі знають один одного в обличчя. Правда, про це мало хто здогадується.
Зазвичай гноми задивляються один на одного, розлітаючись та з’їжджаючись на шалених швидкостях. Тому дорожній гном Гролик не звернув уваги на щойно прибулого, який промайнув повз нього на мотоциклі, — дорожнього гнома харлея. Усі мотоциклетні дорожні гноми звалися харлеями, а дражнили їх шмарлеями. Гролик не помітив би того харлея-шмарлея, коли б той не прокричав йому, проносячись поряд:
— Це ти, Ріпко?
Отаке прогорлав дорожньому гному Гролику якийсь зухвалий новоприбулий гном-шмарлей.
Шмарлеї захоплювалися двоколісними машинами й швидше обирали поїздку на мопеді чи велосипеді, ніж на найновішому «Майбаху».
Зате коли харлеям траплялися оті божевільні гонщики — Великі мотоциклісти-байкери, — то харлеї теж збивалися в зграї і могли подорожувати з ними разом протягом місяців не розлучаючись. Може, тільки харлеї з усіх дорожніх гномів не вважали, що Великі, тобто люди, всі на один копил, і так подорожуючи звикали не тільки до мотоциклів, а й до водіїв. А крім того, гноми-харлеї були найдружнішим маленьким народом серед гномів.
Читать дальше