Анатолій Птіцин - Не гальмуй!

Доки він їхатиме, на Мосту багато що зміниться.

Гном Гролик тішив себе думкою, що коли він вибереться з-під автопоїзда, шершень Бу кудись зникне таємниче й несподівано, і це буде дуже приємно.

Але під автопоїздом Гролик опинився не сам.

Там, під автопоїздом, дорожній гном Гролик зненацька зустрів свого приятеля — польського гнома-простеця Тишу. Простець Тиша не грав у квача — він грав у хованки із хлопчиком-мізинчиком та чоловічком-нігтиком. Я б від них теж заховався. Обидва були в півтора рази вищі та сильніші за звичайних дорожніх гномів і при нагоді спуску не давали. Тому не кожен наважувався гратися з ними в азартні ігри або хованки.

Отже, простець Тиша теж ховався під автопоїздом. Він там знайшов чудову хованку. На його жаль, про ту схованку згадав і дорожній гном Гролик. Він поліз і наткнувся на ногу простеця Тиші, який там уже сидів. Що подумав простець Тиша? Що його знайшли, і, звісно, висунувся й побачив гнома Гролика. А саме тієї миті під автопоїзд зазирнув той, хто шукав простеця Тишу, — чоловічок-нігтик. Він побачив Тишу й загорлав:

— Тобі водити!

Простець Тиша зрозумів, що пошився в дурні, й образився на гнома Гролика. Він виліз зі своєї схованки й показав гному Гролику язика. А потім закричав на весь Ярмарок:

— Не я воджу — Гролик водить. На новенького! Он він під автопоїздом причаївся!

Гроликові спало на думку, що місце, де він збирався ховатися від шершня Бу, не таке вже й надійне. Хвилиночку — коли вже про нього знає простець Тиша, чоловічок-нігтик, він сам і, до того ж, увесь Ярмарок.

Гном Гролик вискочив з-під автопоїзда й ніс до носа зіткнувся з перепоною, тобто із самоходом Джепкою, у котрого на голові красувався його, Гроликів, рідний капелюх. Гном Гролик розсердився: мало того, що за ним ганяється, сором сказати — шершень, так ще й бозна-хто носить його капелюх.

— Чуєш, — сердито сказав гном Гролик цьому самоходу Джепці, — ти нащо це мого капелюха вдягнув? Це ти з кого мого капелюха зняв? Хто ти такий взагалі на трасі?

Гном Гролик зірвав із самохода свого капелюха й почув дзижчання шершня, що крутився поблизу. Дорожній гном Гролик не став розбиратися із самоходом Джепкою — він насунув власного капелюха на самі вуха, а шапочку Джепки схопив і пожбурив у той бік, звідки чулося дзижчання злющого шершня.

Аж тут на них наскочив гном-песик, котрий гнався за самоходом Джепкою. Гролик схопив гнома-песика за карк і теж пожбурив у шершня Бу. Але злість чомусь не пройшла.

Злість не пройшла не лише у гнома Гролика. Злості досхочу назбиралося у самохода Джепки. Еге ж, капелюха в нього зірвали, шершень його штовхнув, песик стрибав і хапав його за холоші, а тепер ще й Гролик прискіпався. У самохода засвербіли кулаки. Певна річ, йому захотілося довести кому-небудь, що його не можна безкарно ображати.

Самоходові Джепці просто кортіло дати комусь по лобі. Відповідний настрій у нього вже був, треба було лише відповідну нагоду для бійки. Відповідної зачіпки — ось чого не вистачало самоходові Джепці. Саме зачіпки, бо гноми не схвалювали немотивованої поведінки (тобто без приводу) й могли разом розправитися з хуліганом. На щастя самохода, гарний привід сам ішов йому до рук. Привід знайшовся там, де його залишив дорожній гном Гролик. Сумирний шляховичок Добринька, який белькотів на два голоси різні дурниці, — ось хто здався Джепці підходящою мішенню, аби зірвати свою злість і почухати кулаки.

Шляховичок Добринька справді топтався там, де його залишив дорожній гном Гролик, — на поруччі Мосту-Ярмарку, під ліхтарем.

Шляховичок Добринька почувався незатишно: він дещо ніяковів. Інші гноми з підозрою ставилися до дивного шляховичка, у якого два голоси. І як будь-якого совісного та чутливого гнома, шляховичка Добриньку ті підозри та недомовки неймовірно гнітили — до недавнього часу. Але після зустрічі з дорожнім гномом Гроликом шляховичок упевнився, що будь-хто, навіть найправильніший гном, не застрахований від проблем. Це шляховичка одразу втішило. От причепився ж до Гролика шершень Бу. Так само, як до шляховичка причепився внутрішній голос.

«Із цим треба жити», — філософськи розмірковував Добринька.

Однак самоходові на це було начхати. Неправильні гноми поцупили в нього шапку, пожбурили в нього собачам та ще й до того ж облаяли знов-таки неправильні гноми. Значить, прочухана слід було дати неправильним гномам. На Мосту-Ярмарку важко було знайти гнома більш неправильного, ніж шляховичок Добринька. Хіба що двоголового. Шляховичок був неправильним — із двома голосами, а тому винним у всіх негараздах самохода Джепки. Його слід було покарати. Шершень Бу неодмінно схвалив би вибір самохода Джепки.