Элвин Уайт - Сурма лебедя

Луї легко написав КІТ.

— Ну, та й слово КІТ — це легке завдання! — пробурчала вчителька. — Легке — бо слово коротке! Ану ж, хто придумає слово, яке було б довше за слово КІТ?

— КАТАСТРОФА! — підказав Чарлі Нельсон, що сидів на першій парті.

— Чудово! — похвалила місіс Гаммербозем. — Слово хороше, бо важке. Але чи знає хто з вас, що воно означає? Що це таке — катастрофа?

— Землетрус! — мовила одна дівчинка.

— Правильно! — схвалила вчителька. — А ще що це?

— Війна — теж катастрофа, — сказав Чарлі Нельсон.

— Правильно! — і цю підказку схвалила вчителька. — А ще що?

Зовсім малесенька дівчинка, на ім’я Дженні, підняла руку.

— Ну, Дженні? Що воно — катастрофа?

Таким-то тонюсіньким писклявим голоском Дженні сказала:

— Коли ти вже готова їхати на пікнік із твоїми татом і мамою, і ти наготувала бутербродів з арахісовим маслом, і булочок, начинених малиновим желе, й повкладала все це у переносний холодильничок — разом із бананами, і з тістечками з родзинками, і з паперовими серветками, а ще кілька пляшок шипучки, й кілька круто зварених яєць, а тоді занесеш-поставиш той холодильничок до твоєї автівки, і тільки рушиш їхати, як тут грім гур-гур і дощ тобі на голову, й тато-мама кажуть: «Нема сенсу їхати на пікнік під дощем!» Оце вам і катастрофа.

— Дуже добре, Дженні! — похвалила місіс Гаммербозем. — Не така страшна катастрофа, як землетрус чи війна, але… коли пікнік скасовується під приводом дощу, то для дитини, гадаю, це теж катастрофа. Ну, принаймні це слово — катастрофа — чудово підійде нам для нашого іспиту. Б’юсь об заклад: жоден птах нізащо не напише слова катастрофа. Але якщо я навчу птаха писати слово катастрофа, то слава про цю подію прокотиться по всьому Буйнотрав’ю. І моє фото видрукують у журналі «Лайф!» Я прославлюсь!

І вчителька, мріючи про ці приємні речі, підійшла до дошки й написала КАТАСТРОФА.

— Окей! А зараз ти, Луї, напиши оце!

Луї схопив дзьобом новий шматочок крейди. Але він таки злякався! Тоді ще раз придивився до того довгого слова. «Хай там яке довге, — подумав він, — а насправді воно ж нічим не тяжче за коротке! Я просто перепишу його, літеру за літерою, і за хвилину впораюсь! Адже, як по правді, то й моє життя — теж катастрофа. Це катастрофа — жити без голосу!» І почав писати. Охайно виписуючи літеру за літерою, от він і вивів усеньке слово: КАТАСТРОФА. Коли лебідь-першокласник дописав останню літеру, учні заплескали в долоні, затупотіли ногами, загупали по своїх партах, а один хлопчик хутко змайстрував паперового літачка й запустив його. Місіс Гаммербозем постукала указкою по столу, закликаючи до порядку.

— Дуже добре, Луї, — похвалила вона учня-птаха. — Семе! Пора тобі повернутися до твого класу — ти ж не повинен лишатися з першачками! Гайда до свого п’ятого! А я подбаю про твого друга — лебедя.

Повернувшись до свого класу, Сем сів за свою парту, щасливий, що все так добре обернулося — владналося. П’ятикласники якраз мали урок арифметики, і їхня вчителька, міс Енні Снаґ, привітала Сема запитанням.

— Семе! Якщо якась людина може пройти три милі за годину, то скільки миль вона зможе пройти за чотири години?

— Це залежатиме від того, наскільки вона буде стомлена після першої години шляху, — відповів Сем.

Клас так реготав — аж ревів. Міс Снаґ стуком указки закликала до порядку.

— Сем має слушність, — сказала вона. — Я й сама досі не розглядала цієї задачі під таким кутом зору. І завжди гадала, що людина може пройти дванадцять миль за чотири години, але Сем таки має слушність: та людина, після години шляху, може й не почуватися такою енергійною, як спочатку. Вона може піти далі вже повільніше. Може, навіть ледве ноги переставлятиме.

Тут підняв руку Альберт Байджлоу:

— Мій батько знав чоловіка, що спробував пройти дванадцять миль, але помер від серцевої недостатності.

— О Боже! — вигукнула вчителька. — Але, чого доброго, і таке може статися.

— Та що завгодно може статись за чотири години, — сказав Сем. — Той подорожній може натерти болючого мозоля на п’яті. Або натрапить на якісь ягоди край дороги й зупиниться, щоб підкріпитися ними. Навіть таке сповільнить його просування — хай він там і не стомиться, й мозоля не надавить.

— Таки правда, — погодилася вчителька. — Що ж, діти! Гадаю, ми всі, дякувати Семові Біверу, довідалися чимало про практичну арифметику. А зараз я загадаю задачку для однієї з присутніх тут учениць. Якщо ти годуєш немовля із пляшечки й даєш йому по двісті двадцять грамів молока за одне годування, то скільки грамів молока вип’є немовля за два годування?