Юрий Ярмыш - ЛЕТЮЧЕ ДЕРЕВО

Потім став штовхати ногами свого сусіда, так

?еп'яш°к ледь не зачепився за його штани.

Але тут учитель сказав:

— Миколо, чого це ти весь час крутишся? Мабуть, добре урок знаєш, відповідати хочеш? Тож виходь до дошки!

І Реп'яшок опинився біля дошки.

Вчитель запропонував:

— Розкажи нам, Миколо, що ти знаєш про Африку?

Микола довго мовчав, набирав більше повітря в легені.

«Певне, хоче якнайкраще відповісти»,— вирішив Реп'яшок. А Микола сказав:

— Там живуть білі ведмеді!

Ой, як реготав увесь клас!

Реп'яшок не знав, у чім справа, але подумав: «Добре, що я ззаду до штанів причепився. Все ж таки не з мене сміються!»

А вдома школярикова мама дала доброго прочухана синові і за двійку, й за брудний одяг.

— Лишенько моє! — бідкалась мама.— Воно ще й у реп'яхах. Знов десь байдикувало!

— Я не байдикував, а займався своїми справами! — пручався син.

А Реп'яшок образився: «Хіба це погано — бути Реп'яхом?»

Але він не встиг навіть як слід заперечити, бо мама зняла його із штанів і хотіла викинути,— як тут задзвонив телефон. Мама машинально поклала Реп'яшок на стіл та й забула про нього.

Ввечері Реп'яшок дивився телевізор. Він бачив футбол, концерт, а з передачі «На добраніч, діти!» дізнався, що білі ведмеді живуть не в Африці, а на холодній Півночі...

Вранці школяриків тато на хвилину присів до столу, взяв якісь папери, і Реп'яшок вчепився йому у піджак.

«Цей піджак личить мені,— вирішив він.— Ми одного кольору, і я майже непомітний на ньому!»

Того дня Реп'яшок був на роботі в конторі. При ньому підписували папери.

Він чув багато телефонних розмов про різні справи і навіть відвідав три засідання! А ввечері мама сплеснула руками:

Ой, лишенько мені! Де тільки мої мужчини бувають! Вчора син, а сьогодні чоловік у реп'яхах!

Але тато заперечив:

Я не байдикував, а займався своїми справами!

Однак мама не стала слухати татові виправдовування.

Зняла Реп'яшка з піджака і викинула його геть через вікно — аж у бур'яни.

Ще летячи у повітрі, Реп'яшок побачив знайомий пустир — Лопухи, Кропиву, каміння і того ж самого Рудого Пса.

Та хіба Реп'яшку цікаво було б на старому місці?

«Ой,— завмерло серце у Реп'яшка,— невже мені доведеться знов слухати набридлі сварки злої Кропиви з Лопухами й камінням?»

Та, на щастя, він упав на спину Рудого Пса.

Пес вибіг за ворота й весело загавкав на новий автомобіль. Пригоди Реп'яшка продовжувались!

ЇЖАЧОК І СОЛОВЕЙКО

Коли до лісу з вирію повернувся Соловейко, їжачок визирнув із своєї нірки під кущем глоду, чемно привітався і став чекати сутінок: він знав — увечері Соловейко неодмінно заспіває. І не ПОМИЛИВСЯ.

Сіло сонечко, і їжачок почув ніжну трель: — Тьох-тьох-тьох!

їжачок склав голочки, заплющив малі свої оченята і слухав, слухав...

А ніжні звуки змінювались дзвінкими, жалібні — радісними. Соловейко співав про те, в яких далеких краях він бував, як скучив за рідною землею, за своїм лісом, бо чужина — то завжди чужина.

Соловейко не замовкав ані на мить аж до ранку. І їжачок просидів під кущем теж до ранку, слухаючи лісового співака.

А перед сходом сонця до Соловейка прилетіла подруга, і вони почали мостити гніздо. Скоро там з'явилися зеленкуваті яєчка.

Гніздо висіло на кущі низько над землею. Проте солов'ї не боялися їжачка. їм подобалось, як він уночі шарудів торішнім листям, як форкав, шукаючи жучків собі на вечерю.

Тепер Соловейко вже не виспівував, бо народилися малі солов'ята. А їх треба було годувати, ловити комашок, дрібненьку гусінь.

Та якось налетів сильний вітер, гойднув куща, і одне Солов'ятко впало на землю в торішнє листя. Воно не забилося, ні! Йому навіть цікаво було під кущем. Солов'ятко лише дивувалось, чому так хвилюються мама й тато, а особливо коли поблизу з'явилась якась велика руда тварина. Солов'яткові ця тварина сподобалася, і воно свиснуло:

— Фі-ід! Ідіть сюди! Які ви гарні! Фі-ід!

Однак, мабуть, ні мамі з татом, ні їжачкові

та тварина не припала до душі. Бо Солов'ятко помітило, як їжачок згорнувся колобком, настовбурчив голочки і сердито форкнув:

— Іди звідси геть, хитра Лисице! Я наскрізь проштрикну тебе оцими голками!

— Но-но! — дзявкнула Лисиця.— Радій, що сита зараз. Бо з'їла б не тільки оце Солов'ятко! Я знаю, в тебе на животі немає голочок...

— Все одно я тебе не боюсь! — скрикнув їжачок.— І це Солов'ятко не для тебе!

Лисиця скривилася:

— Начувайся, їжаче! Знай, колись я ще завітаю до вашого лісу!