Юрий Ярмыш - ЛЕТЮЧЕ ДЕРЕВО

І король поспішив до палацу.

«Що робити? Як визволити Медяника?» — хвилювався Петрик. Треба було негайно щось придумати, доки льодяник не зачинив двері на замок!

Петрик підняв камінець і кинув його в льодяника. Камінець попав просто у спину цукерковому солдатикові. Той, розлючений, полишив двері і подався до кущів.

— Мишенятку, як побачить тебе льодяник, тікай!

— Гаразд, я все зрозуміло! — поважно відказало Мишенятко.

Коли льодяник розсунув віти, Петрика там вже не було...

А Мишенятко одразу кинулось тікати. Льодяник із списом погнався слідом.

Петрик кинувся до прочинених дверей:

— Дядечку Медянику, ви вільні!

ТАЄМНИЦЯ ЗАБОРОНЕНОЇ КІМНАТИ

Дядечко Медяник, Петрик і Мишенятко, що ніяк не могло віддихатись після змагань з льодяником, сиділи в кімнаті королівського кухаря.

Добрий дядечко уважно перечитав клаптик паперу з Першою Найбільшою Таємницею країни Марципанії і сховав його у кишеню.

Медяник мовчав кілька хвилин. Коли він заговорив, голос в нього був дуже схвильований:

— Я давно здогадувався, що в нашій країні діє якесь чарівництво... Отже, виходить, причина — у грушах. Але це лише Перша Таємниця.

Петрик з Мишенятком уважно слухали дядечка Медяника. З Марципанових покоїв і з кімнати Трюфеля доносилось гучне хропіння. Володарі країни, як завжди, спали після обіду.

— Друзі, часу в нас зовсім обмаль,— сказав рішуче дядечко Медяник.— Мишенятку, ти бачило в Забороненій кімнаті іще який небудь папірець?

— Бачило,— відповіло Мишенятко,— і багато. Але я, на жаль, з'їло їх. Вони такі смачні! Лише на поличці ще якийсь папірець лежав. Я до нього дістатись не могло, бо високо дуже.

— Може, то Друга Найбільша Таємниця країни Марципанії? — спитав сам у себе дядечко Медяник.— А може, вона вже давно в твоєму безрозмірному животику?.. Мишенятку, у короля Марципана на ремені завжди якісь два ключі на шовковому мотузку дзвенять. Можливо, один з них — від Забороненої кімнати?

— Я зрозуміло,— пискнуло Мишеня.— За мене не турбуйтесь!

І воно миттю зникло за дверима.

Ой, як хвилювались дядечко Медяник і Петрик! Але даремно. Невдовзі Мишенятко з'явилось із двома ключами на шовковому мотузку.

— А зараз,— сказав дядечко Медяник,— ми спробуємо проникнути до Забороненої кімнати.

Дядечко Медяник з своїм великим черпаком, Петрик і Мишенятко вийшли у коридор. Обережно проминули кілька хідників. На щастя, ніхто їм не зустрівся по дорозі. В цей час у країні Марципанії всі спали...

— Зачекайте мене ось тут! — сказав тихенько дядечко Медяник.

— Ой, як же ми пройдемо, там же льодяник завжди вартує! — стурбувався Петрик.

— Задля дітей я готовий на все!

І дядечко Медяник сміливо вийшов у коридор, що вів до Забороненої кімнати.

Льодяник, що чергував біля її дверей, зачувши чиїсь кроки, миттю наставив списа. Але дядечко Медяник навіть не стишив кроків. І льодяник раптом... усміхнувся дядечку Медянику!

Добрий кухар зрадів:

— Льодичку, це дуже добре, що чергуєш саме ти. Інакше нам довелося б розпочати бій!

— Гей, Петрику, Мишенятку!..— покликав дядечко Медяник.

Тепер і Петрик зрадів, забачивши льодяника. Адже це був той самий цукерковий солдатик, що хотів гратись у піжмурки і за це був покараний королем.

— Льодичку, ми з друзями зараз спробуємо проникнути у цю кімнату. Ми зачинимо за собою двері, а ти й далі чергуй, наче нічого не сталося. Добре?

— Добре! — по-дитячому тоненько відповів Льодичок.— Для вас, дорогий дядечку, я все зроблю!

Дядечко Медяник вставив ключа у замок і спробував повернути його, але ключ не повертався. Тоді він спробував зробити те ж саме з іншим ключем. Щось задзижчало, тоненько дзвякнуло...

Двері з рипом повільно прочинилися. Медяник, Петрик і Мишенятко обережно увійшли до кімнати. Медяник закрив двері зсередини.

Кімната була невеличка, з маленьким віконечком. І зовсім порожня.

— Так...— протягнув розчаровано дядечко Медяник.— Мишенятку, ти помилилось. Твоя дірочка вела до іншої кімнати.

— Ні, ні,— стурбувалося Мишенятко.— В найтемнішому кутку повинна бути заглибина і в ній папірець. Я здалека чую його ароматний запах. В мене навіть голова паморочиться — такий смачний той папірець!

Петрик уважно придивився до найтемнішої стіни.

— Ось він! Ось!

Дядечко Медяник швидко розгорнув папірець. Став читати:

«Друга Найбільша Таємниця країни Марципанії.

Хто з'їсть золоте яблуко, стане таким, яким він є насправді».