Юрий Ярмыш - ЛЕТЮЧЕ ДЕРЕВО

— Я ж казав, у моїй країні, хто не лінується, той все має. А пісні які в нас гарні, а ігри! Запрошую вас до моєї рідної країни!

— Згода! Згода! — гукнула Соложеничка.

— І я згодна,— сказала Марципанка,— але я повернусь назад, коли мій тато вибачиться переді мною за образу.

Вареничок-Лавреничок теж гукнув: « Згода!» Та насправді він, мабуть, вагався. Бо всі вже спускалися у провалля, а він ще розмірковував.

Вагався й Пундик. Але потім і він рушив униз.

Спуск був важкий і небезпечний.

Діти шукали обходу. З-під ніг Вареничка- Лавреничка, що нарешті щось вирішив для себе і наздогнав інших, весь час вилітали камінці, швидко котилися вниз і боляче били дітей.

— Слухай, Вареничку,— розсердився Пундик,— чому ти заважаєш усім? Шукай собі краще стежинку сам. А я спускатимусь останнім.

Суворі скелі височіли над дітьми, внизу клубочився туман. Петрик кинув камінчик. Той лунко скакав по камінних брилах, доки не вгамувався десь на дні.

Раптом Вареничок-Лавреничок зупинився:

— Стежки далі немає.

— Ой,— задрижала Соложеничка.— Я вже давно боюся... і

Всі замовкли. Невже доведеться піднятися нагору — назад у країну Марципанію, де не можна гратися й співати?

— Ні,— сказав Пундик.— Тримайтесь, ось! — Він вийняв з кишені довгу, тонку, але міцну линву.— Зараз ми прив'яжемо її до цього деревця і по одному спустимося.

Петрик заперечив:

— Спочатку треба перевірити, чи дістає вона дна урвища.

Він прив'язав камінчик до линви і кинув униз.

Діти уважно слухали...

— От коли б з нами була Карамелька! Вона завжди все чує,— сказав Вареничок.

Десь бамкнув камінчик.

— Линва на дні! — зрадів Петрик.

Першим спустився Вареничок. Далі хлоп'ята

обережно спустили дівчаток. Соложеничка боялась більш за всіх, і її підтримували з обох боків Петрик з Пундиком.

Хлоп'ята швидко зібралися на раду. Вирішили триматися купи, самим нікуди не ходити, бо в такому тумані можна й заблукати.

Соложеничка, яка дуже зморилася, сіла на горбочок...

Раптом вона знов злякалася:

— Дивіться, тут хтось був раніш за нас! Ой, мені страшно!

Хлопчики схилилися над землею. Справді, мабуть, зовсім недавно тут хтось проходив.

Марципанка уважно подивилася на сліди і похолола.

— Тут були льодяники! Це сліди від їхніх чобіт!

Петрик і Пундик, не гаючи часу, наказали хлопчикам оточити дівчаток, щоб вони були посередині. Всі обережно стали просуватися вперед.

Вже було далеко видко навкруги. Дітям країни Марципанії все було незвичне і здавалося страшним.

Шлях заступало гостре каміння. Сумно дзвеніла невеличка річечка. її низькі береги з'єднувала тоненька дерев'яна кладка.

Петрик припав до води:

— Нарешті звичайна, а не солодка!

Діти по черзі покуштували її.

— А знаєте,— сказав Пундик,— я наче сильніший став. Яка смачна вода, ще ніколи такої не пив.

— І я став сильніший!

— І я раніш такої не пила!

Далі пішли вздовж річечки. Але подорож була недовга...

фокус короля марципана

Неподалік впало кілька камінців. Мабуть, хтось необережно зачепив їх там, нагорі.

Діти підвели голови. Справді, на самому краєчку ущелини стояли король Марципан, міністр Трюфель у своєму широкому корковому капелюсі і льодяники.

Король Марципан гукав:

— Повертайтеся назад!

Петрик негайно наказав:

— Біжіть через дерев'яну кладку он до того дуба, бачите?

Діти кинулися до річки, за мить були на тому березі і сховалися у затінку розлогих віт.

На галявину гордо вийшли Петрик, Пундик і Марципанка.

— Навіщо ми потрібні вам? — гукнув королю Марципану Петрик.

— Я хочу, щоб усі діти, що жили разом з нами, піднялися нагору, а ти, Петрику, йшов би собі геть з країни Марципанії!

— Ні! — крикнув Пундик.— Ми не повернемось у ваш палац, а підемо разом з Петриком У його країну. Ми хочемо співати, танцювати і гратися!

Тоді король гукнув доньці:

— Марципанко, повернись, будь ласка, назад. Я все тобі прощу!

— Ні, ні! — тупнула ніжкою королівська доня.— Спочатку ти повинен вибачитись переді мною при всіх!

Марципан аж закляк. Діти побачили, що він радиться з Першим і Єдиним міністром Трюфелем.

Потім нудотно-солодко крикнув Трюфель:

— Ми за мир на будь-яких умовах. Викликаємо на переговори Вареничка-Лавреничка!

Пундик здивувався:

— Чому саме його? А не мене чи свою доньку Марципанку? Дивно.

Хлопчики порадилися.

— Вареничку! — вирішили вони.— Нам все одно — можемо ми, можеш і ти піднятися на мирні переговори з Марципаном та Трюфелем. Поводься чемно, але з гідністю. Не забувай, правда на нашому боці.