Юрий Ярмыш - ЛЕТЮЧЕ ДЕРЕВО

Оберт!.. Ще оберт!.. Земля й небо помінялися місцями.

Іще раз!

Мишко злетів угору, і... раптом лапки його відірвались від сталевого прута. Мишко згорнувся калачиком, закрутився в повітрі, мов дзиґа, і...

Бемц!.. У ведмедика з очей посипались іскри.

Він заплющив очі і подумав: «Це перевантаження... Отже, Я вже в космосі!..»

Мишко розплющив очі й зніяковів: виявляється, він був не у космосі, а на землі, на купі торішнього листя. А фотокореспондент підбадьорливо усміхався:

— Відчайдушний ти хлопець. Хочеш зі мною? Літаком полетимо високо в небі, га?

Це вже було цікаво. Мишко завуркотів радо, д фотокореспондент попрохав у будівників:

— Друзі, подаруйте мені ведмежа. Тайга велика — ведмежат багато... Йому буде добре в місті над Дніпром. Згодні, так? Ведмедику, мене звуть Толя!

ПОЛІТ

Літак почав гарчати, мов звір, та все сильніше, сильніше. Потім розігнався і став стрімко підніматися у повітря.

Мишко визирнув у кругле віконце.

Внизу повільно пропливала тайга. І була вона різна. Ясно-зелена. Жовта. Темно-зелена, майже чорна. І були гори. А потім довго-довго летів Мишко над блискучими ріками і величезними озерами. І над Уральськими сіро-коричневими безлюдними горами.

А фотокореспондент Толя розповідав:

— Це з висоти здається, що там нікого немає. А насправді на Уралі багато людей. Вони видобувають у горах дуже потрібні руди й дорогоцінне каміння.

Потім попливли луки, жовті, зелені квадрати полів і лісів, міста з високими будинками. Заводи з димучими трубами.

І от сяйнула під крилами голуба ріка. Світлі, красиві будинки. Земля стала швидко наближатися.

Фотокореспондент прив'язав Мишка до крісла спеціальним паском.

— Не хвилюйся, друже! Зараз сядемо. Це мотори так сильно гудуть, радіючи, що вони швидко будуть удома.

В ГОСТЯХ У КАЗКАРЯ

Фотокореспондент і Мишко мчали на таксі по широкій дорозі.

— Товаришу водій, можна скористатися вашим радіотелефоном? — спитав фотокореспондент.

— Будь ласка,— кивнув шофер.

І фотокореспондент став набирати цифри.

У трубці щось клацнуло, а потім басовитий добрий голос сказав:

— Алло, слухаю вас!

— Добрий день, дорогий друже! — весело мовив у трубку фотокореспондент.— Із сибірським привітом!

— Це ви, Анатолію? — зрадів чоловік десь у місті.— Невже вам вдалося виконати моє прохання?

— Аякже! Зараз ми їдемо до вас!

— Це чудово! — І фотокореспондент почув, як, звертаючись до когось поблизу себе, чоловік гукнув: — Андрійку, готуйся до зустрічі незвичайного гостя!

— Мишко,— звернувся до ведмедика Толя.— Пробач, що я тобі спочатку про це не сказав. Привезти тебе прохав мій друг. Він поет і казкар.

Таксі зупинилося біля під'їзду багатоповерхового білого будинку. Мишко з цікавістю позирав крізь вітрове скло.

— Вітаю тебе, Мишко! — відчинив дверцята авто казкар.— Будьмо знайомі — це я, а це мій син — Андрійко. А от і Булат, він живе у нас!

Обличчя казкаря було привітне. І голос у нього був ласкавий і разом з тим твердий — це Мишко любив. А чорноокий хлопчик Андрійко тут же став погладжувати Мишка по густій бурій шубці, і той лизнув його в ніс своїм довгим язиком.

— Молодець, не боїшся! — сказав Андрійко-— А це Булат.

На Мишка дивився сірий песик-кудлай.

Мишко вистрибнув з машини, і вони з Булатом почали обнюхувати один одного.

Потім Булат загавкав дзвінко:

— Гав, гав!

А Мишко відповів:

— І-і-а!

— От і познайомились! — засміявся фотокореспондент.— Отже, можу спокійно їхати до редакції.

КАТАННЯ НА КАРУСЕЛІ ТА ІНШІ ПРИГОДИ

Наступного ранку казкар сказав песикові:

— Булате, підеш разом з Мишком у парк на острів!

Булат насторожив вуха і став уважно слухати.

— Будете кататись на гірках, на каруселі, на літаках. Мишко, я чув, це дуже любить, особливо йому подобається крутити «сонечко» на турніку... Тільки дивіться, не погубіться.

«Так, так, це те, що мені потрібно!»—підстрибнув Мишко.

І Булат з Мишком рушили на прогулянку.

Спочатку вони вийшли на набережну.

Мишко мружився від яскравого сонця і сліпучої краси навкруги. Білі високі будинки стояли на острові. І перед набережною текла річка. То був Дніпро. На його високому протилежному березі серед парків стояли древні будівлі.

Булат взяв у зуби повід від Мишкового нашийника, і вони побігли вздовж набережної.

Всі звертали увагу на незвичайну пару і зупинялись просто серед дороги.

От і острів. Він великий і зелений. А посеред