Вацлав Чтвртек - Пригоди Румцайса (на украинском языке)

— Ма шер, тепер ідіть до своїх покоїв, бо тут відбуватимуться небезпечні речі.

Княгиня пішла. А пан князь покликав Фріцека, поставив його за відчинену половинку залізних дверей, які вели в кімнатку, і наказав:

— Атансьйон! [4] Увага! (фр.) Коли прийде Румцайс і заграє на сопілку, миттю зачини за ним двері. Та міцно!

Фріцек став за дверима, пан князь сховався за чорну завісу в передпокої і вже наперед радів, сміючись у хусточку:

— Хе-хе, а ручки на цих дверях немає! Зате є на них міцний замок, який може відчинити тільки один знаменитий слюсар, що живе аж у Фландрії!

Тим часом чепурно підстрижений Румцайс вийшов із Довбаликової перукарні і ноги його наче самі прикипіли до доріжки, намальованої на тротуарі. Іде Румцайс, в одній руці у нього клітка з пташкою гойдається, у другій — скринька з бджолами. А торба з вітром висить на шиї.

Пройшов він через браму й намірився по доріжці через майдан. Так би й дійшов до малої замкової башти, але перед самісінькими ворітьми пташка в клітці закричала. Кричить і кричить.

"Ага, щось тут відбувається," — подумав Румцайс. Повернув він назад та й присів за басейном на ринковому майдані. Сидить, поглядає на замок та потроху починає здогадуватися — яку ж пастку приготував йому пан князь.

Тим часом у замковій башті пан князь вже не знаходив собі місця. Весь час крутився він за завісою та раз за разом нагадував Фріцеку:

— Як тільки заграє, миттю зачиняй двері!

Але й Румцайс на майдані не сидів склавши руки. Послав він пташку, щоб усе гарно роздивилася. Пташка тричі облетіла замок, усе побачила та розповіла Румцайсу, яку ж пастку приготував пан князь. Подумав-подумав Румцайс та й зметикував, що йому треба робити.

Обережно відкрив він скриньку з бджолами та наказав: “Жих!”

Бджоли зібралися в рій та полетіли прямо до замка.

Потім зняв з шиї торбу з вітром і розпустив шворку, якою він був зав'язаний. Тонкою цвірочкою потягнувся звідти блакитний вітерець. Вказав йому Румцайс на замкову башту, і вітер полетів прямо до відкритого вікна.

На той час пан князь за завісою вже притоптував ногою від нетерплячки. І раптом щось як засвистить: "Фіть!"

Це заграла сопілка у кімнаті, бо в неї подув блакитний вітерець.

— Фіть! Фіть!

Чим далі, тим голосніше грала сопілка.

— Фіть! Фіть! Фіть!

Пан князь визирнув із-за завіси та закричав на Фріцека.

— Як це Румцайс може грати на сопілці? Адже він не йшов по намальованій доріжці!

— Коли цього не знає сам пан князь, то звідки мені знати? — відізвався з-за дверей лакей Фріцек.

— Піду погляну, — сказав пан князь та побіг до кімнати, щоб дізнатися, що ж відбувається з сопілкою.

У ту ж саму хвилину у передпокій влетіли бджоли, закружляли, знайшли Фріцека та кинулися прямо до нього. З переляку лакей Фріцек заскочив слідом за паном князем у кімнатку та миттєво зачинив за собою залізні двері, щоб бджоли не змогли залетіти за ним.

Ручки на тих дверях не було, а замок був аж з Фландрії. Тому цих двох навряд чи скоро хтось випустить.

Румцайс полегшено зітхнув за басейном. Відпустив він пташку з клітки, вітер повернув у небо і дочекався, поки бджоли повернуться в його бороду. Потім по імператорській дорозі пішов додому до Ржаголецького лісу.

Румцайсова печера знаходилася так далеко у Ржаголецькому лісі, що навіть збирачі ягід ніколи туди не доходили. І коли ставало Румцайсу самотньо і хотілося з кимось поговорити, йшов він до струмка та розмовляв зі своїм відображенням.

— Румцайсе, — каже він якось своєму відображенню, — одному сумно, а вдвох було б веселіше. Потрібно тобі знайти собі якусь дівчину, що б вела твоє господарство. І поспіши з цим, поки твоя борода ще рівно підстрижена.

— Що ж, займуся цим прямо зараз, - відповіло йому із струмка відображення.

Потаємними стежками прийшов Румцайс майже на самий край Ржагольця, де на перехресті стежок ріс великий дуб. Вибрав Румцайс на ньому найбільшу гілку, що тягнулася прямо до сонця, виліз на неї, простягнув руку до неба та відломив у сонця два тонких промінця. З цих промінчиків сплів він сонячний перстень. Це був незвичайний перстень: на світанку він починав сяяти, а коли ввечері сонце сідало — згасав.

Дочекався Румцайс полудня, щоб перстень засяяв найяскравіше, та поклав його на перехресті лісових доріг. А сам сів поруч і давай розчісувати свою бороду гребнем для брусниць — аби було приємно на нього подивитися.