Міхаель Енде - Момо

Момо побігла слідком - до того місця, де в нескінченному ряду будинків була прогалина. Замість будинку, там стояв високий будівельний паркан, збитий із грубих дощок. У цьому паркані були ворота, що стояли якраз трохи прочинені, і саме туди вскочив останній із Сірих панів.

Над ворітьми була вивіска, і Момо спинилася, щоб її прочитати:

УВАГА!

НЕБЕЗПЕЧНО ДЛЯ ЖИТТЯ!

СТОРОННІМ ВХІД СУВОРО ЗАБОРОНЕНО!

Момо затрималася, читаючи напис. Коли вона прослизнула у ворота, останній Сірий пан уже десь дівся.

Перед нею був велетенський будівельний котлован, десь із двадцять - тридцять метрів завглибшки. Скрізь стояли екскаватори й інші будівельні машини. На похилій в'їзній дорозі, що вела в глиб котлована, завмерли на ходу кілька вантажних автомашин. Тут і там стояли, хто як завмер, непорушні постаті будівельних робітників.

Куди ж тепер? Момо не бачила ніде ніякого входу, щоб Сірий пан міг шаснути туди. Вона глянула на Кассіопею, але й та, здавалось, нічого більше не знала. На панцері не проступило ніякого напису.

Момо спустилася в котлован і роззирнулась там. І раптом знов побачила знайоме обличчя. То був Нікола, муляр, що колись намалював такі гарні квіти на стіні в її кімнатці. Звісно, він був непорушний, як і всі, але стояв якось чудно: одну руку приставив до вуст - наче щось комусь гукав, а другою вказував на отвір велетенської труби, що стирчала біля нього з дна котлована. Здавалося, ніби він дивиться просто на Момо.

Момо не розмірковувала довго. Вона сприйняла це як знак для себе й полізла в трубу. Ледве опинившись там, вона враз посунулась донизу, бо труба спадала майже прямовисно. Вона раз у раз завертала, і Момо летіла, майже нічого не бачачи й не чуючи від шаленого руху,

мов на покрученій ковзанці, де її кидало то сюди, то туди. Інколи її повертало довкола самої себе, і вона летіла сторч головою. Та не впустила з рук ні квітки, ні черепахи. Що глибше вона спускалася, то холоднішало в трубі.

В якусь мить Момо подумала про те, як же їй звідси вибратися, та тільки подумала, як труба раптом скінчилася, далі пішов підземний коридор. Тут не було вже темно, як було в трубі. Всюди розливалось попелясто-сіре притемнене світло, що пливло начебто від самих стін.

Момо звелася на ноги й кинулася бігти далі. Вона була боса, бігла зовсім нечутно,- зате добре чула попереду відгомін ходи Сірих панів. На ту луну вона й бігла.

Від коридора, яким бігла Момо, на всі боки відгалужувались інші переходи, і все це плетиво ходів, здавалось, простягається попід усім районом новобудов.

Зненацька Момо почула голоси. Вона пішла в той бік, причаїлася за рогом і крадькома визирнула з-за нього.

Перед очима в неї лежала велетенська зала з довгим столом посередині. За цим столом сиділи в два ряди Сірі пани, чи, краще сказати, та купка Сірих панів, що ще лишилася. І які ж нещасні були ці останні часокради! Вбрання на них було пошматоване, лисини вкриті ґулями й синцями, а обличчя спотворені від жаху.

Тільки сигари їхні ще горіли, як звичайно.

Момо вгледіла геть у глибині, в протилежній стіні зали великі, трохи прочинені броньовані двері. Крижаним холодом віяло з зали. Момо присіла навпочіпки й натягла на босі ноги куртку, хоча й знала, що це нічого не зарадить.

- Ми повинні,- казав Сірий пан, що сидів за столом на чільному місці на тлі броньованих дверей,- повинні обходитися з нашими запасами ощадливо, бо ми не знаємо, на скільки нам їх треба розтягти. Ми повинні себе обмежувати.

- Нас лишилася жменька! - вихопився інший. - Запасів стане на цілі роки!

- Що раніш ми почнемо заощаджувати,- незворушно провадив перший,- то довше протримаємося. Ви розумієте, мої панове, що я маю на думці, кажучи про ощадливість. Буде цілком достатньо, якщо цю катастрофу перебудуть лише декотрі з нас. Треба дивитися на речі по-діловому! В такій кількості, як отут за столом, нас, панове, забагато. Ми повинні значно скоротити це число. Це вимога розуму. Чи можу я попросити вас, панове, перелічитися?

Сірі пани перелічились. Після цього голова дістав з кишені монету й заявив:

- Киньмо жеребок! Решітка означатиме, що залишаються парні, орел - ідо непарні.

Він підкинув монету й піймав її в повітрі.

- Решітка! - гукнув він. - Панове з парними номерами залишаються, ті, у кого номери непарні,- мають негайно розпливтися.