Міхаель Енде - Момо

А друга додала:

- Небезпека - наш фах!

Та для дальших розмов не було часу. За рятувальними роботами капітан і команда геть-чисто забули стежити за морем. Отож лише тепер, в останню мить, помітили на обрії «Мандрівний смерч», який шалено мчав просто на «Арго».

Перша могутня хвиля вхопила сталевий корабель, підкинула його вгору, перехилила набік і жбурнула у водяну яму метрів з п'ятдесят завглибшки.

Якби на кораблі були не такі досвідчені й відважні моряки, як команда «Арго», то вже за цим першим ударом половина людей опинилась би за бортом, а друга половина попадала б непритомна. Але капітан Гордон, широко розставивши ноги, стояв на капітанському містку, мов нічого не сталось, і так само непохитно стояла на своїх місцях його команда. Лише прекрасна тубілка Момо-сан, не звична до таких шалених морських подорожей, залізла в рятувальний човен.

За кілька секунд небо стало чорне, як смола. Ревучи й завиваючи, налетіла на «Арго» шалена буря і жбурляла його то у височенну височину, то в глибоченну прірву. І здавалось, наче вона скаженіє щомить дужче, бо ніяк не може впоратись з «Арго».

Спокійно віддавав накази капітан і голосно повторював їх для команди перший штурман. Кожне лишалось на своєму місці. Навіть професор Айзенштайн і його асистентки не покинули напризволяще своїх приладів. Вони вираховували, де саме центр смерчу - бо якраз туди мав іти корабель. Капітан Гордон у глибині душі захоплювався витримкою науковців,- вони ж бо не були гартованими моряками, так як він сам і його люди.

Перша блискавиця майнула згори і вдарила в сталевий корабель, який, звичайно, вмить зарядився електрикою.

Лишень до чогось доторкнешся - враз так і стрибають іскри. Та на «Арго» всяк був до цього підготовлений багатомісячним тренуванням. І ніколи нічого не сталося. Ото тільки деякі тонші деталі на кораблі, скажімо, сталеві троси й залізне поруччя, розжеврілися, немов дротинки в електричній лампочці, й це трохи додавало клопоту команді, хоча всі понадягали {азбестові рукавиці. Та, на щастя, це невдовзі минулося, бо з неба линула злива - такої зливи ніхто з членів екіпажу, за винятком Дона Мелу, зроду ще не зазнав. Вона була така рясна, що незабаром витіснила все повітря - стало нічим дихати. Команді довелось понадягати акваланги.

Безнастанні блискавиці, невтишні громи! Ревучий ураган! Хвилі заввишки з будинок і білий шум!

Усі машини «Арго» працювали на повну потужність, а все ж таки він посувався вперед звільна, виборюючи кожний метр у цього предковічного могутнього тайфуну. Машиністи й кочегари в трюмі докладали до роботи нелюдських зусиль. Вони поприв'язувалися до корабля грубезними канатами, щоб не злетіти в роззявлену палахну пащеку топки.

Аж ось «Арго» добувся до центру смерчу. Ой, і що ж побачила команда! На поверхні моря, що була тут гладенька, мов дзеркало,- бо смерч своєю престрашною силою просто змів хвилі,- витанцьовував якийсь велетень. Стояв він на одній нозі, догори ж дедалі товщав і взагалі скидався на дзиґу завбільшки з велику гору. Вона вертілася з такою швидкістю, що подробиці було годі розрізнити.

- Це Шум-Шум гуміластікум!- у захваті вигукнув професор, притримуючи рукою окуляри, що їх шалена злива завзялася змити з його носа.

- Може б, ви пояснили нам це приступніше? - пробурчав Дон Мелу. - Ми - прості моряки і…

- Дайте поки що професорові спокійно поміркувати,- перебила його асистентка Сара. - Це неповторний випадок. Ця дзига, можливо, походить із щонайдавніших часів розвитку Землі і має вік понад мільярд років. На сьогодні збереглися хіба що її мікроскопічно малі підвиди які вряди-годи подибуємо в томатному соусі, а ще рідше - в зеленому чорнилі. Екземпляр таких розмірів, як це? мабуть, єдиний у своєму роді.

Але ж ми прибули сюди,- вигукнув капітан крізь завивання бурі,- щоб усунути причину "Вічного тайфуну" Тож нехай професор скаже, як цю штуку вгамувати.

- А цього,- сказав професор,- я поки що її сам не знаю. Адже наука ще не мала змоги вивчити це явище.

- Гаразд,- мовив капітан. - Ось ми його зараз обстріляємо, тоді й побачимо, що буде.

- Лишенько!- залементував професор. - Обстрілювати єдиний екземпляр Шум-Шума гуміластікум!

Але променеву гармату вже націлили на велетенську дзиґу.

- Вогонь!- скомандував капітан.

Блакитний язик полум'я завдовжки в кілометр вихопився з двожерлової гармати.

Звуку, звичайно, не почулось, бо променеві гармати стріляють, як відомо, протеїнами.