Міхаель Енде - Момо

Столик і обидва стільці з ящиків були перекинуті, матрац і ковдри здерті з ліжка, і Момо не було.

Беппо закусив губу, поборовши хрипке ридання, що роздирало груди.

- Господи! - пробелькотів він. - О господи! Вони її вже кудись затягли! Вони вже кудись затягли моє мале дівчаточко! Я спізнився! Що ж мені тепер робити?

Сірник, догорівши, припік Беппо пальці, старий кинув його і поринув у темряву.

Як тільки міг швидко, він виліз у діру й пошкандибав із своєю звихнутою ногою до велосипеда. Сівши на нього, старий наліг на педалі.

- Треба до Джіджі! - одно казав він сам собі. - Треба знайти Джіджі. Може, я знайду гараж, де він спить.

Беппо знав, що Джіджі віднедавна підробляв собі по кілька дрібняків, ночуючи в неділю десь на невеличкому складі старих автодеталей, - стеріг, щоб вони не пропадали, як частенько траплялося.

Коли старий нарешті знайшов-таки той склад і загатив кулаками в двері, Джіджі спершу завмер, як миша: чи це бува не злодії навідались? Та потім він упізнав голос Беппо й відчинив.

- Що скоїлося? - злякано залементував він. - Терпіти не можу, коли мені отак зопалу перебивають сон!

- Момо!…- тільки й вимовив Беппо, ледве зводячи дух. - 3 Момо сталося щось страшне!

- Що ти кажеш? - спитав Джіджі й приголомшено сів на постіль.

- Я ще й сам нічого не знаю,- аж задихався Беппо,- щось лихе.

І він розповів усе, свідком чого став: про суд на звалищі, про сліди автомобільних шин довкола амфітеатру й про те, що Момо зникла.

Минув чималий час, поки старий скінчив, бо хоч як він тривожився за Момо, а швидше говорити просто не міг.

- Яз самого початку цього сподівався,- сказав він наприкінці. - Я знав, що з цим добра не буде. І ось вони помстилися. Украли Момо! О господи, Джіджі! Треба їй допомогти! Але ж як? Але ж як?

Поки Беппо говорив, рум'янець поволі сходив з обличчя в Джіджі. Йому здавалось, що земля пливе в нього з-під ніг. Аж до цієї хвилини все було для нього просто великою грою. Він і ставився до всього, як до будь-якої гри й до будь-якої своєї вигадки - не думаючи про наслідки. Уперше на його віку одна з вигаданих історій жила далі без нього, зробилася від нього незалежною, і вся фантазія світу не могла тут нічого змінити. Він був цілком безсилий,

- Знаєш, Беппо,- почав він за хвилину, адже могло бути, що Момо просто пішла десь погуляти. Вона ж часом так робила. Якось вона була проблукала аж три дні й три ночі. Я гадаю, може, нам поки що нема чого так хвилюватись.

- А сліди шин? - питав Беппо. - А здертий матрац?

- Ну гаразд,- ухилився від прямої відповіді Джіджі,- нехай там і справді хтось був. Та хто тобі сказав, що він її там знайшов? А може, вона ще перед тим вийшла? Бо нащо б їм було все перешукувати й перекидати?

- А як вони її все ж таки знайшли? - спитав Беппо. - Що тоді? - Він ухопив свого юного приятеля за барки й став трясти. - Джіджі, не корч із себе дурня! Сірі пани існують насправді! Треба щось робити, зараз-таки!

- Та вгамуйся, Беппо! - злякано забелькотів Джіджі. - Авжеж, ми щось зробимо! Тільки треба добре все зважити. Ми ж навіть не знаємо, де нам її шукати.

Беппо пустив Джіджі.

- Я йду в поліцію! - вигукнув він.

- Та отямся ж бо! - геть перелякавшись, крикнув Джіджі. - Цього ніяк не можна робити! Уяви, що поліція кинеться шукати й справді знайде Момо. А знаєш, що вони тоді зроблять? Ти знаєш це, Беппо? Знаєш, де дівають бездомних сиріт? Вони її запроторять до притулку з заґратованими вікнами! Оце такого ти хочеш добра для Момо?

- Ні,- промовив Беппо й безпорадно втупився очима в безвість,- такого я не хочу. Але що, коли її спіткало лихо?

- А ти уяви, що ні,- вів своєї Джіджі,- що, може, вона справді вийшла трохи погуляти, а ти нацькуєш на неї поліцію. Не хотів би я опинитись на твоєму місці, коли вона погляне на тебе востаннє.

Беппо опустився на стілець край столу й схилив голову на руки.

- Я просто не знаю, що робити,- простогнав він,- просто сам не знаю!

- По-моєму,- сказав Джіджі,- треба почекати до завтра чи до післязавтра, перше ніж щось починати. Якщо вона й тоді не вернеться, ми можемо заявити в поліцію. Та, певно, до того часу все давно владнається і ми всі втрьох тільки сміятимемось над усією цією дурницею.

- Ти так гадаєш? - пробурмотів Беппо, якого раптом охопила величезна втома. Як на старого чоловіка, він сьогодні таки забагато пережив.

- А то ж як? - спитав Джіджі. Він скинув черевика з вивихнутої ноги Беппо, допоміг старому дійти до постелі й закутав йому ногу мокрою ганчіркою.

- Все владнається,- сказав він лагідно. - Усе буде гаразд.