Монтейру Лобату - Орден Жовтого Дятла

Педріньйо обернувся і, побачивши, що жених поводиться як пірат, люто накинувся на нього. Він схопив давнього знайомого донни Бенти і ну лупцювати ним по спині жениха.

— Злодій! Розбійник! Свинство!

Тут Рабіко заверещав і кинувся щодуху тікати, не випускаючи, однак, з рота коржик.

Свято було зіпсовано. Емілія плакала і розпачливо тупотіла ногами:

— Я ж не хотіла, я ж не хотіла з ним одружуватися! Мугиряка, дружину не поважає!

Кирпа постаралась її втішити:

— Нічого, все владнається. Рабіко погано вихований, це правда. Та він виправиться і, ось побачиш, ще буде добрим чоловіком. Потім не забувай, що він заворожений і одного прекрасного дня перекинеться…

— Ні на що він не перекинеться, — урвав Педріньйо, який остаточно розгнівався на Рабіко, — так свинею і залишиться. Кирпа тебе обдурила, Еміліє, знай!

Почувши ці слова, Емілія зомліла…

— Що ти наробив! — сполохано зойкнула Кирпа.

— Так їй і треба! — огризнувся Педріньйо. — Вдруге не виходитиме заміж ради вигоди. «Маркіз», подумаєш! Порося воно, а не маркіз!

Проте незабаром усім довелося помиритися з маркізом, бо йому загрожувала небезпека. Наближався Новий рік.

А тому, що бразільський Новий рік буває не взимку, а влітку, то на Новий рік завжди буває гарно і зустрічати його можна в садку. Так було і цього разу: погода була чудова, настрій у всіх також, і тітонька Настасія смажила курчат, фарширувала індика, пекла солодкий пиріг! Годилося подавати на Новий рік і порося з крутим яйцем в роті і скибочками цитрини на спинці…

І ось напередодні Нового року якась незнайома бабка сіла на кущик біля Кирпи і подала їй якогось згорнутого папірця. Дівчинка розгорнула папірець. То був лист, і в ньому написано:

«Пробачте мині за мою повидінку на весілі тітонка Настася хочит мене зарізат на нови рік. Зжалтис над нищасним вашим другом яки вас ценуї поважаї вас залишаюс із превітом Раббіко».

— Помилка на помилці,— сказала Кирпа. — І стиль, і письмо — все суцільне свинство; в цьому листі — уся вдача Рабіко! Та ще й підписується через два «б» — Раббіко! Де цей нероба?

— За повіткою, — відповіла бабка, — в ямі. Він боїться вийти: просив мене листа передати…

Кирпа кинулася шукати тітоньку Настасію…

Так знаменитий маркіз де Рабіко був врятований, а коли небезпека зовсім минула, вийшов із своєї схованки і знову зажив розкошуючи.

Якось жаркого дня Кирпа та Емілія сиділи під деревом, чекаючи Педріньйо, який пішов до лісу нарізати лозинок, щоб зробити сильце на пташок. Раптом вони почули нявчання. Кирпа здивувалася: в домі кицьок не було.

— Еміліє,— сказала вона, дослухаючись, — мені здається, що це нявчання схоже на голос кота Фелікса…

Лялька вперше чула це ім’я.

— А хто цей дядько?

— Як, ти не знаєш? Таж це знаменитість! Винятковий розум! Які тільки з ним траплялися пригоди… Та це ж відомий кіноартист, він у мультиплікаціях знімається. У головних ролях. Ніхто не може подолати кота Фелікса, він завжди виходить переможцем у всіх картинах…

Не встигла Кирпа закінчити свою розповідь, як з-за сусіднього куща з’явилася вусата котяча морда і двоє круглих очей втупилися в наших співрозмовниць з великою цікавістю.

— Це він, безперечно, це він! — вигукнула дівчинка. — Можу закластися, що це кіт Фелікс!.. Киць-киць-киць!..

Кіт вийшов з-поза куща, підійшов і досить нецеремонно скочив Кирпі на коліна. Кирпа погладила його по м’якій шерсті і спитала:

— Як це ви тут опинилися, сеньйоре Феліксе? Я гадала, що ви живете в Сполучених Штатах.

— Я мандрую, — відповів кіт, — вивчаю мишаче питання. Хочу визначити, в якій країні миші смачніші. Я навіть на дні моря вже побував, служив там при дворі у Принца Срібної Рибки. Я щойно від нього.

— Ви гляньте! Адже ми теж з ним знайомі! — зраділа Кирпа. — А він нічого не просив переказати?

— Просив, аякже. Він хоче познайомитися з Педріньйо. Просив сказати Педріньйо, що сьогодні приїде, щоб відрекомендуватись його бабусі.

— Кого його? Педріньйо чи Принца?

— Обох. Він вважає вашу бабусю за свою.

Кирпа розчулилася:

— Диви, Еміліє, який він люб’язний, сердечний і бабусю любить.

І, обернувшись до кота, сказала:

— А це правда, що він сьогодні приїде?

— Атож. Коли я виходив, Принц складав валізу, а коло під’їзда вже стояла парадна карета.

— А яка в нього валіза? — зацікавилася Емілія.