Іван Остріков - Викрадений перстень

— Зараз пофарбую себе, як балеринку, — мовив він і переможно оглянувся.

Всім його вчинок видався смішним, тільки Мімі немовби й не помітила нічого. Повернулася Елка і не на жарт розгнівалась.

— Ах, ти ж непосида, ти що накоїв? — спробувла вона спіймати хлопчика.

Тото скочив на стіл, а звідти бризкаючи навкруги білою краскою, сплигнув на підлогу. Проте втекти не зміг. Рука робітниці спіймала його й лінійкою, на очах у дівчаток, добре відшмагала. Який сором! Всі дівчатка дивилися й сміялись. А після прочуханки гумового хлопчика віднесли дядькові Мешко, щоб той перефарбував йому штанці.

Ти, глянь, як вибілив себе, — поверх окулярів посміхнувся дядько Мешко.

Ні, не вибілив, — виправдовувався Тото, — просто хотів пофарбувати себе на балеринку.

В нових синіх штанцях поставили його на стіл, і він спокійно стояв, аж поки… Та він взагалі не міг стояти спокійно. Тільки-но Елка повернулася, Тото непомітно вскочив до робітниці в кишеню фартуха й причаївся. Там лежав носовичок, що приємно пахнув, два ключі на ланцюжку й кілька стотинок{Стотинка — дрібна болгарська монета.}. Одним словом — нічого цікавого.

Та ось закінчився робочий день. Робітники й робітниці пішли вмиватися. І рука Елки поклала в кишеню біля Тото перстень. О, який чудовий перстень! Золотий, з коштовним рубіном, оточеним вісьмома маленькими синіми камінцями. Гумовий хлопчик знав цей перстень давно, бачив його на безіменному пальці в Елки й знав, що той перстень може сяяти, як сонце. Оце справді може бути чудовим дарунком прекрасній Мімі! Вона його надіне, як браслет, і посміхнеться, обов’язково посміхнеться! Не роздумуючи довго, гумовий хлопчик схопив перстень, тихенько вислизнув з кишені й сховався за шафу.

Вечоріло. Всі робітники й робітниці порозходилися по домівках. А цяцьки вільно забавлялися собі, бо коли поруч люди, то вони завжди ніяковіють. Балеринки танцювали, гумові хлопчики беркицялися, ведмежата лазили по столах. Було весело, як може бути весело тільки в кімнаті, повній цяцьок.

Тото виринув з-за шафи й зіпнувся на стіл до Мімі.

— Ходімо, — мовив він, — я тобі щось покажу!

— Що покажеш? — задерла свого носика гумова балеринка.

— Пішли, тоді побачиш!

І оскільки всі дівчатка цікаві, Мімі зразу ж рушила слідом за хлопчиком. А Тото позадкував у напіврозчинене вікно й став на карнизі.

— Ой, які гарні хмарки! — вигукнула Мімі й сплеснула руками. — Ти їх хотів показати?

Гумовий хлопчик оглянувся. На заході, де ховалося сонце, громадилися пухнасті хмарки, забарвлені в різні кольори, найбільше в червоний, потім в жовтий, синій. Вони були такі барвисті і так мінилися кольорами, ніби їх розмалював сам дядько Мешко. Ось тобі й маєш! Завжди ці дівчата роззявляють рота на хмарки, коли ти збираєшся з ними серйозно поговорити!

— Що там хмарки! — обурився Тото. — Краще ось поглянь, — і він тицьнув перстень їй в руки.

Гумовий хлопчик думав, що дівчинка заскаче від радості, заплеще руками й радісно посміхнеться. Але Мімі не посміхнулася, навіть навпаки, її носик зморщився, ніби вона збиралася заплакати або, а це ще гірше, мірилася розгніватися.

— Це перстень тітки Елки! Ти де його взяв?

Тото ніяково усміхнувся.

— Я взяв… взяв, щоб тобі подарувати…

— А ти знаєш, що зробив? Украв! Ти злодюжка, злодій, а всі злодії повинні сидіти в темниці, аж поки не порозумнішають і не покаються.

Дивне дівча, ця Мімі! Вона завжди все знає і може так тебе спантеличити, що не знаєш, як і отямитись. Ось і зараз! Тото взяв перстень і хотів їй же його подарувати, а виходить, що він вчинив щось дуже зле. Він украв! Злодюжок, це всім відомо, садять у темницю. А хто хоче потрапити в темницю? Там темно, холодно і, мабуть, повно мишей. Що тепер діяти?

— Зараз же поверни перстень тітці Елці!

— Але ж я не знаю, де вона живе! Завтра, як прийде, я віддам перстень. А поки поноси його. Вранці я його поверну.

— Обіцяєш, що повернеш?

— Обіцяю! Обов’язково поверну.

— Можеш дати слово честі!

— Слово честі!

— Тоді згодна.

Мімі, здається, заспокоїлась, зморшки на її носику розійшлися, і Тото полегшено зітхнув. Дівчинка наділа перстень собі на руку, як браслет. Промінь сонця проглянув між хмарками, відбився в червоному коштовному камені, розсипався по синіх, менших, камінцях, і всі вони засяяли, немов світлячки. Ох, як чудово! Навіть Мімі зітхнула й посміхнулася.