Діана Джонс: Вуховертка та відьма

- Майже, — сказав Томас та присів на сторінці. — Найбільша трудність у тому, щоб отримати волосся з її голови, щоб покласти у образ. Вона не дозволить і близько підійти до її волосся, якщо це від неї залежить.

- Я його якимось чином достану, — рішуче сказала Вуховертка. — Вона все твердить, що хоче додаткову пару рук. Вона її отримає, навіть якщо це вб’є мене!

Наступну годину Вуховертка збуджено працювала. У заклинанні було сказано зробити образ особи з різного виду неприємних речей. «Коли ви зробили додаткові частини, які ви задумали, з крил кажанів та бджолиного воску, то вставте їх до образа», а Томас допомагав як домочадець. «Компонент, що змушує заклинання працювати — волосся, з голови особи, над якою ви працюєте, обмотане навколо образу».

Вуховертці подобалося робити модель Белли Яги. Вона, час від часу, бігала до ванної кімнати, звіритися із малюнком, чи зробила вона образ достатньо потворним. Але у неї виникла проблема із додатковою парою рук. Вони були надто крихітними. Вона скрутила їх, а потім почала з початку, і так — тричі. Потім, коли вона нарешті зробила їх правильного розміру, то ніяк не могла вирішити, куди б найкраще їх приліпити.

- Може на її лікті? — запитала вона Томаса.

- Або на коліна, — запропонував Томас. — Вона… — він замовк та вигнувся дугою, його хутро стало дибки. — Ховай! Швидко! Вона повертається!

Вуховертка нічого не чула, але вона знала, що звірі мають значно чутливіші вуха, ніж люди. Вона не стала сперечатися. Вона встромила дві крихітні руки, куди-небудь, аби не загубити їх. Вона схопила образ — та велику викрутку, бо їй у голову прийшла ще одна ідея, — та побігла з усім цим в свою спальню. Вуховертка запхала модель та викрутку під подушку та побігла назад до майстерні. Вистачило часу лише щоб схопити мітлу та почати мести, перш ніж Белла Яга зайшла.

- І ти називаєш це чистою підлогою? — сказала Белла Яга. — Ти нічого не отримаєш на вечерю, поки не попрацюєш краще, ти, ледаче створіння!

Вуховертці довелося підмітати та скребти та мити решту дня. Але вона була така зайнята, розмірковуючи над тим, як отримати волосся з голови Белли Яги, що ледь помічала що робить. Вона думала, що якби ж то вона змогла знайти спальню Белли Яги, це було б легко. Там би був гребінець на туалетному столику, а на ньому — волосся. Белла Яга ніколи нічого не прибирала.

До вечері підлога була майже чиста, але не зовсім. Белла Яга підступно посміхнулась.

- Можеш іти до своєї спальні та з’їсти хліб та сир на вечерю, — сказала вона. — Може це навчить тебе не бути такою лінивою у майбутньому!

Вуховертка побігла у свою кімнату, сподіваючись побачити демона, який принесе хліб та сир. Але була дещо розчарована. Щось, безумовно, зайшло у кімнату. У ній стояв вируючий вітер та відчуття жару. Але усе, що побачила Вуховертка, була тарілка із обідом орача [10] Ploughman’s Lunch — популярна у Великобританії холодна їжа, яку, зазвичай, подають у пабах Складається із: сиру, хліба та чатні (індуський соус з овочей та/або фруктів). Іноді у добавляють варені яйця, шинку та мариновану цибулю, традиційно подають із пивом. , з пабу по дорозі, який раптово з’явився в середині її ліжка, а вихор зник, як тільки вона на нього глянула.

- Ви тут? — запитала Вуховертка. Жодної відповіді.

Після того як вона з’їла обід орача — він був цілком ситним, з двома видами солінь та круто звареним яйцем, так само був сир та французький хліб, — Вуховертка задумливо витягла викрутку з-під подушки. Вона опустилася на коліна біля стіни, яка мала б бути стіною ванної кімнати з іншого боку, та

почала викруткою колупати дірку. Томас сказав, що з іншого боку була кімната Мандрагора. Само собою зрозуміло, що кімната Белли Яги також була там. Отже, Вуховертка свердлила, вертіла та дряпала, поки не відчула, що кінець викрутки потрапив у повітря, із іншого боку стіни. Тоді, дуже повільно та обережно, ледь насмілюючись дихати, вона витягла викрутку зі стіни та зазирнула у отвір.

Спека дихнула їй у око. Вона змушена була витерти пил від штукатурки, перш ніж знову зазирнути. Коли вона це зробила, то виявила, що дивиться не у спальню. І не у ванну кімнату. Здавалося, що це була, свого роду, кімната для досліджень, пофарбована у чорне, золоте та червоне. Величезна фігура Мандрагора сиділа поруч, за чимось, схожим на конторку. За ним Щось кружляло та корчилось. Вуховертка могла бачити лише частини цього Щось, але вона була досить впевнена, що це був демон. І якщо це був демон, вона знала, що більше ніколи у житті не хоче бачити демона. Вона прибрала око від стіни та заткнула отвір викруткою.