Ліман Баум - Чарівник Країни Оз (Збірка)

— Доброго дня, — хрипко промовив Страшило.

— Ти вмієш говорити? — здивувалася Дороті.

— Ясна річ, — відповів Страшило. — Як твої справи?

— Помаленьку. А твої як?

— Так собі, — сказав Страшило і посміхнувся: — Якщо чесно, це не дуже весела справа — стирчати день і ніч на тичині й відлякувати ворон.

— Хіба ти не зможеш злізти?

— Ні, мені в спину заткнули тичку. Якщо ти мене з неї знімеш, я буду тобі дуже вдячний.

Дороті підняла обома руками солом'яного чоловічка й без зусиль зняла його з тичини. З'ясувалося, що він майже нічого не важив.

— Дуже дякую, — чемно промовив Страшило, коли опинився на землі. — Оце чудово! Наче знову народився!

Дороті просто не йняла віри своїм очам. Мало того, що солом'яний чоловічок умів говорити, він ще й кланявся і навіть ходив.

— Хто ти? — поцікавився Страшило після того, як потягнувся й позіхнув. — І куди прямуєш?

— Мене звати Дороті, а йду я до Смарагдового Міста, до могутнього мудреця й чарівника Оза, щоб він повернув мене в Канзас.

— Де це Смарагдове Місто і хто такий Оз? — запитав Страшило.

— Невже ти нічого не знаєш? — здивувалася дівчинка.

— Якщо чесно, я взагалі нічого не знаю. Я напханий соломою, і в голові в мене немає мізків.

— Як мені тебе шкода! — вигукнула Дороті.

— А якщо я піду з тобою до Смарагдового Міста, чи не дасть могутній мудрець Оз мені трошечки розуму? — раптом запитав Страшило.

— Не знаю, — відповіла Дороті, — але, якщо хочеш, ходімо разом. Навіть якщо Оз і не дасть тобі мізків, тобі ж гірше, ніж зараз, не стане, правда?

— Це точно, — погодився Страшило і заходився довірливо розповідати: — Зрештою, я не маю нічого проти того, що мене напхали соломою. Якщо хтось наступить мені на ногу або кольне шпилькою, я від того геть не страждатиму — болю ж я не відчуваю. Але мені зовсім не хочеться, щоб люди вважали мене дурником. Бо якщо в мене замість мозку солома, то як я зможу зрозуміти, чим є світ довкола мене?

— Розумію, — відгукнулася Дороті. — Якщо ти підеш разом зі мною, я проситиму, щоб Оз вислухав твоє прохання.

— Оце дякую! — зрадів Страшило.

Дороті допомогла Страшилі перелізти через загорожу, й вони разом вирушили до Смарагдового Міста по дорозі, викладеній жовтою цеглою.

Тото спочатку дуже не сподобався новий подорожній. Песик так підозріло обнюхував опудало, наче побоювався, що в соломі звили гніздо миші. Час від часу він загрозливо гарчав.

— Не бійся Тото, — попередила Страшила Дороті. — Він не вкусить.

— Я і не боюся, — відповідав той. — Навіть якщо він і наважиться мене вкусити, соломі боляче не буде. Дозволь мені понести твій кошик. Мені це не важко, я ж ніколи не втомлююся. Хочеш, я розкажу тобі мій секрет? — прошепотів він трошки згодом Дороті на вушко. — Знаєш, чого я боюся понад усе?

— Не знаю, — відповіла Дороті. — Може, мишей?

— Ні, — відповів Страшило. — Палаючого сірника.

Незабаром дорога змінилася — вже не була такою рівненькою і гладенькою, як раніше. Іти стало важче, й Страшило постійно спотикався на вибоїнах. Час від часу на шляху траплялися ями. Тото перестрибував через них, а Дороті обережно обходила. А от у Страшили замість мізків була солома, тому він ішов навпростець, частенько втрачав рівновагу й падав долілиць. Однак не забивався, а Дороті допомагала йому підвестися на ноги, тож Страшило завжди сам кепкував зі своїх падінь.

Ферми у цих місцях були вже не такими доглянутими, як раніше. Будиночки траплялися все рідше й рідше, та й фруктових дерев було менше. Що далі прямували подорожні, то похмурішими ставали краєвиди.

Опівдні мандрівники зробили привал біля струмка. Дороті вийняла хліб із кошика і запропонувала Страшилі, але той відмовився.

— Я не знаю, що таке голод, — сказав він, — і не можу цим натішитися. Мій рот намальований фарбами, але якби замість цього мені в голові зробили дірку, солома просто висипалася б і голова втратила форму.

Дороті з розумінням кивнула й заходилася наминати хліб.

Коли дівчинка пообідала, Страшило попросив, щоб вона розповіла про себе та про країну, звідки прилетіла. Дороті розказала про сірі степи Канзасу про те, як смерч закинув її в ці далекі краї. Страшило уважно слухав, а потім промовив: