Елвін Брукс Вайт - Павутиння Шарлотти

Одного червневого надвечір'я, коли Вілберові мало ось-ось виповнитися два місяці, він видибав за скотарню, у свою невеличку загорожу. Ферн, яка досі приходила щодня, сьогодні чомусь не з'явилася! Підсвинок став на осонні й похнюпився. Він був самотній і знуджений.

«Ну й що його тут робити? — подумав він. — Чим тут можна зайнятися взагалі?» Поволеньки вернувся до свого коритця й понюшив, аби переконатися, чи він не пропустив чого-небудь із сьогоднішнього підобідку. Знайшов невеличкий обрізок картопляної шкірки й з'їв. Засвербіла спина, то підсвинок притулився до паркану й став чухатися об дошки. Стомившись від цього заняття, повернувся назад, до свинарника, видерся на вершину купи гною і там усівся. Спати наче не хотілося, але й риттям не хотілося зайнятись. Він стомився стояти незрушно на місці, але й лежати набридло. «Мені ще немає і двох місяців, а я вже стомився жити на світі», — промовив сам до себе. І знову вийшов на подвір'я.

— Коли я виходжу сюди, — промовив Вілбер, — то мені більше нікуди податись, як тільки вернутись досередини. Коли ж я опиняюся всередині, мені більше нікуди податись, як тільки вибрести на подвір'я.

— Ось тут ти помиляєшся, мій друже, мій друже! — обізвався чийсь голос.

Вілбер зазирнув у щілину в паркані й побачив: стоїть за парканом гуска.

— Не треба тобі стирчати в тому брудному-малому, брудному-малому брудному-малому закапелку! — заговорила гуска. Мова була у неї дуже швидка-шпарка, й багато слів повторялося. — Отам-о одна штахетина погано прибита й теліпається. То ти натисни на неї, натисни-натисни-натисни на неї, і вийдеш на волю!

— Що-що? — не второпав Вілбер. — Скажи повільніше!

— Не хо-хо-хотілося б повторятись, — мовила гуска, — але я пропоную тобі вийти на волю. Там просто чудово, на волі!

— І ти сказала, що одна штахетина теліпається?

— А таки сказала, а таки сказала! — підтвердила велика птаха.

Підсвинок підійшов до паркану й пересвідчився на власні очі: одна штахетина й справді ледь трималася. Він приставив рило до нижнього кінця дошки, заплющив очі й штовхнув. Штахетина піддалася. Не минуло й хвилини, як Вілбер уже протиснувся у пророблену ним щілину в паркані. Й ось він уже стоїть у високій траві посеред великого подвір'я! Гуска захихотіла.

— Ну, як тобі подобається на волі? — поцікавилася вона.

— Мені подобається, — відповів Вілбер. — Тобто мені здається, що подобається.

Як по правді, то мав він якесь чудне відчуття, стоячи з зовнішнього боку від свого паркану й усвідомлюючи, що ніщо не відділяє його від великого світу.

— Може, ти б підказала, куди мені краще податися?

— Та куди завго-го-годно, та куди зав го-го-годно! — заґелґотала гуска. — Спустися в го-го-город, порий там землю, повиривай редиску! Спустися в сад, порийся, порви корінці! Усе повикорчовуй! їж траву! Пошукай кукурудзи! Пошукай вівса! Усе оббігай! Стрибай і плигай, танцюй і брикай! Перебіжи через сад і зайди в ліс! Як це чудово — поблукати по широкому світу, поки ти молодий!

— Розумію, — відказав підсвинок і, високо підстрибнувши, перекрутився у повітрі, потім пробіг кілька крочків, зупинився, обдивився надовкола, винюшив усі запахи надвечір'я — і потрюхикав до саду. Постоявши хвильку в тіні під яблунею, Вілбер уперся своїм дужим рилом у землю й заходився копати — рити й виривати все, що траплялося йому під дерном. Оце було щастя! Так він «виорав» чималий шмат землі, перш ніж його помітили. А перша завважила підсвинка в саду пані Цукерман. Тільки виглянула в кухонне вікно, так і почала скликати чоловіків.

— Гo-ме-ре! — зарепетувала господиня. — Свиня на волі! Лерві! Свиня вискочила! Гомере! Лерві! Свиня вискочила! ієн там, під яблунею.

«А це вже починається моя біда, — подумав Вілбер. — Ой, будуть мені непереливки!»

Гуска, зачувши той лемент, і собі заґелґотала.

— Біжи-біжи-біжи удалину! Прямуй до лісу, до лісу! — закричала вона Вілберові. — У лісі вони тебе ніколи-ніколи-ніколи не спіймають.

Зачувши галас, зі скотарні вибіг пес — кокер-спанієль — і собі приєднався до гонитви. Пан Цукерман почув дружинині крики і вийшов з машинної повітки, де лагодив якийсь інструмент Почув хазяйчині заклики і наймит Лерві й надбіг з аспарагусової грядки, яку саме прополював. Усі тепер ішли на Вілбера, а сам він не знав, що йому діяти. Ліс, як здавалося йому, стояв задалеко, та й не бував він там ніколи і де певність, чи припадуть йому до вподоби незнані хащі?