Джоель Чендлер Гарріс - Казки дядечка Римуса

Звівся Лис на задні лапи, дивиться, що буде з Кроликом. Раптом чує — кличе його хтось. Зирк — там, на горбочку, Братчик Кролик на колоді, нога на ногу, сидить, ніби нічого й не сталося, тріскою смолу з хутра вичісує.

Втямив тут Лис, що знову його в дурні пошили. А Братчику Кролику позлити його кортить, він і гукає:

— Терновий кущ — моя рідна домівка, Братчику Лисе! Терновий кущ — моя рідна домівка!

Стрибнув і зник, як минулорічний сніг.

Якось після вечері хлопчик прибіг до дядечка Римуса, щоб послухати ще про Братчика Кролика і його приятелів.

Дядечко Римус був дуже веселий цього дня.

Тільки-но Джоель прочинив двері, як почув пісеньку:

І хлопчик одразу згадав, як гнався за Кроликом Старий Лис.

— Дядечку Римусе, — поцікавився Джоель, — а Кролик геть утік, коли відклеївся від Опудальця?

— Що ти, друже! Навіщо ж йому було геть тікати? Щоб Братчик Кролик — і раптом накивав п’ятами! Звичайно ж, він посидів вдома, поки не вишкріб із хутра смолу; день, другий посидів — і знову за своє: скаче то тут, то там, наче нічого не сталося.

Всі сусіди кепкують із Кролика:

— Ну ж бо, Братчику Кролику, розкажи-но, що там сталось у тебе зі Смоляним Опудальцем?

І так йому це допекло. Ось зайшов він якось провідати свою сусідку Матінку Мідоус з доньками, а дівчатка як почали насміхатися з нього, як почали кепкувати. Братчик Кролик сидів спокійно, ніби недочуває.

— А хто це — Матінка Мідоус? — поцікавився хлопчик.

— Не перебивай, друже. Просто у казці так говориться: Матінка Мідоус з доньками, а більше я нічого не знаю.

Слухав, слухав Кролик, як вони потішаються та кепкують з нього, потім поклав ногу на ногу, підморгнув дівчаткам та й каже:

— Милі ви мої, та ж Братчик Лис у мого татуся тридцять років був за їздового коня: може, і більше, але тридцять — то напевно.

Так він сказав, встав, вклонився і пішов геть повільно та поважно.

Наступного дня зазирнув до Матінки Мідоус Братчик Лис.

Тільки-но згадав він про Опудальце, як Матінка Мідоус тут же й сказала, що їй Кролик розповів.

— Ось як! — сказав Старий Лис. — Гаразд! Я примушу Братчика Кролика прожувати і виплюнути ці слова на цьому самому місці.

З тим і пішов.

Вибрався на битий шлях, струсив росу із хвоста та й попрямував до будиночка Кролика. Але Кролик вже чекав на нього, і двері були міцно замкнені. Старий Лис постукав.

Ніхто не відгукнувся. Знову постукав. Знову нікого. Тоді він постукав гучніше: тук! тук!

Тут Кролик відгукнувся слабким голосочком:

— Це ти, Братчику Лисе? Будь ласка, збігай за лікарем. З’їв я вранці квасолі й так мені стало кепсько! Прошу тебе, Братчику Лисе, біжи хутчіше!

— А я за тобою, Братчику Кролику, — відповідає Лис. — Нині у Матінки Мідоус свято буде, я обіцяв тебе привести.

— Куди мені! — зітхає Кролик. — Я і встати нездужаю.

— Та ж тут недалечко! — відповідає Братчик Лис.

— Заслаб я, не дійду.

— Ну то я понесу тебе.

— Як, Братчику Лисе?

— Ну, на руках, Братчику Кролику.

— А якщо я впаду?

— Не впадеш.

— Ну гаразд, лише ти на спині мене повези, Братчику Лисе.

— Добре, Братчику Кролику.

— А сідла ж у мене немає, Братчику Лисе.

— Не біда, сідло я дістану, Братчику Кролику.

— Як же я сидітиму в сідлі без вуздечки?

— А я й вуздечку дістану.

— Тобі ще шори на очі потрібні, Братчику Лисе, а то ще злякаєшся дорогою — я з сідла вилечу.

— Гаразд, і шори на очі будуть, Братчику Кролику.

— Ну, тоді домовились, Братчику Лисе.

Старий Лис сказав, що довезе Кролика майже до самісінької хатини Матінки Мідоус, а там йому доведеться злізти і йти пішки. Кролик дав згоду, і Лис побіг за сідлом та вуздечкою.

Звісно, Кролик знав, що Лису вірити не можна, от він і вирішив його перехитрувати.

Тільки-но встиг Кролик хутро розчесати і вуса закрутити, зирк — повернувся Лис із сідлом та вуздечкою, сумирний на вигляд, як поні в цирку. Підбіг до дверей, зупинився, лапою землю шкребе, гризе вуздечку, ну чисто тобі кінь.