Редьярд Кіплінґ: Ріккі-Тіккі-Таві (Збірник)

Ріккі здавлював щелепи все дужче, бо не сумнівався, що власна смерть уже за плечима, і тому, щоб не посоромити честі роду мангуст, волів бути знайденим саме в такому стані, з міцно стиснутими зубами. У голові надсадно гудів джмелиний рій, Ріккі-Тіккі нудило, маленьке тільце, схоже, дробили на ще менші шматочки, аж раптом позаду, наче грім ударив; його оглушив гарячий вихор, а червоний вогонь припалив йому хутро. Це нагло розбуджений тим шарварком великий чоловік жахнув одночасно із двох стволів дробовика по Нагу, влучивши точнісінько у місце під коміром.

Ріккі лежав пластом із заплющеними очима, вважаючи себе тепер уже безповоротно мертвим, хоча голову більше нічого не сіпало. Господар маєтку підняв його зі словами:

— Знову мангуста, Еліс; цього разу маля врятувало наші життя.

Увійшла бліда мов крейда мама Тедді й побачила останки Нага, а Ріккі-Тіккі, насилу доплентавшись до дитячої спальні, залишок ночі постійно стріпувався, наче перевіряв, чи справді його роздерто на сорок шматочків, чи це йому тільки здається.

Уранці він почувався доволі кепсько, що, втім, не заважало йому бути задоволеним своїми вчинками.

— Тепер час поквитатися з На гайною, котра, либонь, лютіша за п’ятьох Нагів. А ще ж нічого не відомо щодо яєць, про які вона говорила. Гай-гай! Я повинен піти поспілкуватися з Дарзі.

Не чекаючи сніданку, Ріккі побіг до тернового куща, де Дарзі щодуху виводив переможну пісню. Звістка про загибель Нага вже поширилася садом, бо слуга швиргонув його тіло на смітник.

— О безмізкий жмут пір’я! — досадливо фиркнув мангуста. — Хіба зараз доречні співи?

— Наг мертвий, мертвий, мертвий! — висвистував птах. — Сміливий Ріккі-Тіккі схопив його за голову й умить прокусив. Великий чоловік приніс палицю, яка робить «бах!», і Нага розірвало надвоє! Ніколи більше не ковтатиме він моїх діток.

— Усе це так; але де ж Нагайна? — стурбовано нахмурився Ріккі, уважно озираючись.

— Нагайна приповзла до водостічного жолоба умивальні й окликнула Нага, — продовжував надриватися Дарзі, — і той з’явився на кінчику палиці — слуга піддів його тим дрючком та викинув на смітник. Співаймо ж про уславленого червоноокого Ріккі-Тіккі!

І, прочистивши горло, Дарзі заспівав:

(На цьому куплеті роздосадуваний Ріккі обірвав співця, тож закінчення хвалебної оди ми не знаємо.)

— Влаштував би я декому славну прочуханку, якби міг дістатися до твого гнізда! — не на жарт розсердився Ріккі. — Схоже, ти забув, що всьому свій час. Добре тобі там нагорі, в безпеці, а для мене битва тут унизу ще не скінчилася. Вгамуйся хоч на хвилину!

— Заради великого, пречудового Ріккі-Тіккі я зупинюся, — пафосно відповів Дарзі. — Чого бажає переможець жахливого Нага?

— Удруге питаю, де Нагайна?

— На смітнику біля конюшні оплакує Нага. Слався, о Ріккі, чиї зуби зі слонової кістки!

— Облиш мої зуби у спокої! Ти часом не чув, де вона сховала свої яйця?

— У кінці динної грядки, поблизу самої огорожі, де майже весь день сонячно. Вона це зробила ще кілька тижнів тому.

— А ти не замислювався над тим, щоб повідомити мені про це? Кажеш, скраю, неподалік огорожі?

— О Ріккі-Тіккі, ти ж не збираєшся з’їсти її яйця?

— Ну, не так, щоб зовсім, ні… Дарзі, якщо ти маєш хоча б краплю здорового глузду, то полетиш до конюшні й удаси, що твоє крило зламане, і хай Нагайна женеться за тобою до цього куща. Мені треба пробратися на динну грядку, але як побіжу туди зараз, вона мене помітить.

Особливими розумовими здібностями цей птах не вражав; у маленькій голівці ніколи не затримувалося більше однієї думки за раз. Тож оскільки він знав, що діти Нагайни, як і його власні, виводяться з яєць, йому спочатку здалося, що нищити їх непорядно. Та розсудливій дружині Дарзі було добре відомо: з таких яєць вилуплюються молоді кобри. Тому вона прожогом вилетіла з гнізда, залишивши свого благовірного обігрівати потомство і горланити пісень. Поводження Дарзі певною мірою нагадувало поведінку чоловіків у деяких людських ситуаціях.