Редьярд Кіплінґ - Ріккі-Тіккі-Таві (Збірник)

— Мені це не подобається, — захвилювалася мати. — Він може вкусити дитину.

— У жодному разі, — пригорнув її до себе чоловік. — Цей малюк захистить Тедді надійніше, аніж собака. Боронь боже, зараз сюди вповзе змія…

Та мама не хотіла навіть уявляти подібний жах.

Уранці Ріккі-Тіккі прибув до сніданку, накритого на терасі, поважно осідлавши плече Тедді. Йому запропонували банан, а також половину круто звареного яйця. Він по черзі побував у всіх на колінах, оскільки кожен добре вихований мангуста завжди сподівається рано чи пізно стати хатнім мангустою і мати можливість гасати кімнатами. Матуся Ріккі, яка свого часу жила в сім’ї одного генерала, докладно розповідала синочку, що потрібно робити, якщо він коли-небудь потрапить до білих людей.

Потім Ріккі-Тіккі вибіг надвір пошукати чогось, вартого уваги. Ділянка великого саду була впорядкована лише частково. Решта території поросла чагарниками з розлогими трояндовими, лаймовими [4] Лайм — різновид лимона. й апельсиновими кущами, бамбуком та густою травою. Ріккі збуджено облизнувся. «Це казкова місцина для полювання», — вдоволено промурмотів він, і від цієї думки хвіст-йоржик негайно настовбурчився. За хвилину мангуста пірнув у нетрі, винюхуючи то тут, то там, поки не вловив чиїхось тужливих голосів у тернику.

Це був Дарзі, славка-кравець, зі своєю дружиною. Вони влаштували миле гніздечко з двох великих листочків, зшивши їхні краї тоненькими волокнами, і наповнили його ворсинками бавовни та м’якеньким пухом. Гніздо вихитувалося в різні боки, а пташки сиділи скраєчку і плакали.

— Що трапилося? — спитав Ріккі-Тіккі.

— О, ми, нещасні! — схлипнув Дарзі. — Учора одне з наших пташенят випало з гнізда, і Наг проковтнув його.

— Гм, — співчутливо зітхнув Ріккі, — це дуже сумно… Але я не тутешній. Хто такий Наг?

Відповіді він не дочекався, бо Дарзі та його дружина миттю зникли у гнізді, зачувши з густої трави, з-під чагаря, тихе шипіння — зловісний, моторошний звук, який змусив мангусту сахнутися назад на цілих два фути [5] Фут — міра довжини (приблизно 30,48 см). . Далі з трави поступово з’явилися голова й надутий каптур Нага, великої чорної кобри, п’яти футів завдовжки від жала до кінця хвоста. Здійнявши третину свого тіла над землею, аспид [6] Аспид — (тут) змій. почав гойдатися, ніби кульбабка на вітрі, і втупив у Ріккі-Тіккі пронизливі очі, які завжди, хоч би про що змія думала, холодно незворушні.

— Хто такий Наг? — погрозливо перепитав він. — Я Наг. Славетний бог Брахма [7] Брахма — один із трьох верховних індуїстських богів. зробив мітку на всіх членах нашої породи, коли перша кобра розкрила свій каптур, аби захистити від сонця його сон. Дивись і тремти!

Каптур став ще більшим, і Ріккі побачив на ньому знак, який нагадував петельки для одежних гачків. На хвильку йому стало лячно, але взагалі мангусти довше однієї хвилини не бояться. Тож хоча Ріккі-Тіккі ніколи раніше не зустрічав живої кобри (мати годувала сина лише мертвими зміями), він добре затямив, що справа життя усіх мангуст полягає в тому, щоб битися зі зміями та поїдати їх. Знав це й Наг, ось чому в глибині його холодного серця причаївся страх.

— Ну й що з того, — спалахнув Ріккі, чий хвіст знову почав наїжачуватись, — мітили вас чи ні, гадаєш це дає тобі право їсти пташенят, які випали з гнізда?

Утім Наг був собі на умі, пильно відстежуючи ледь видимий рух у траві позаду Ріккі-Тіккі. Для нього не було таємницею, що з появою мангуст у саду йому та його роду зрештою настане кінець. Та наразі конче треба було приспати увагу Ріккі. Тому Наг трохи опустив голову і схилив її убік:

— Що ж, давай це обговоримо, — вкрадливо сказав він. — От ти, наприклад, їси яйця, то чому я не можу їсти птахів?

— Обережно, позаду! Озирнися! — тривожно пискнув Дарзі.

Ріккі-Тіккі й сам зметикував, що не час ловити ґав. Він високо, як міг, злетів у повітря, як виявилося, просто над шиплячою головою Нагайни, підступної дружини Нага. Поки Наг відвертав увагу Ріккі, змія підкралася іззаду, щоб прикінчити його. Мангуста почув роздратоване сичання, тож її задум зірвався. Ріккі-Тіккі гепнувся майже уздовж Нагайни, і якби він був старшим, тобто досвідченішим, то мав би знати, що далі слід було хутко прокусити їй спину. Та Ріккі остерігався обов’язкового маневру кобри у відповідь. Він, звичайно, вкусив Нагайну, але недостатньо сильно, й похапцем, уникаючи разючого удару її хвоста, відскочив, залишивши поранену змію дуже розлюченою.