Наступного ранку на маленький засушений Пролісок світило сонце і здавалось, ніби його хтось намалював на підлозі. Служниця, яка підмітала кімнату, підібрала квітку і поклала в одну із книг, що лежали на столі, — вона подумала, що рослинка просто випала. І знову квітка опинилась серед віршів — тепер уже надрукованих. Вони були навіть кращі, ніж попередні, — принаймні на них витратили значно більше грошей.
Минули роки. Збірка віршів стояла на книжковій полиці, й урешті її взяли прочитати. Це була хороша книга — вірші й пісні давнього данського поета Амброзіуса Стуба, дуже вміло написані. Чоловік, який саме читав цю книгу, перегорнув сторінку.
— О, то тут квітка! — промовив він. — Пролісок! Передчасна квітка, і поет був передчасний! Цю квітку поклали сюди не просто так. Бідний Амброзіус Стуб! Він так само, як пролісок, з’явився невчасно, надто рано, до того, як його здатні були поцінувати. Тож він мусив відчути на собі подих жорстоких вітрів і блукання світами — від одного покровителя до іншого, як квітка, котру ставлять у склянку з водою чи вкладають у книжку! Невчасний поет, смішний і недалекоглядний — зате перший і єдиний данський поет тих днів. Звісно ж, тебе, маленький проліску, поклали до цієї книги як символ — не просто так.
І він поклав пролісок назад до книги. Тепер квітка пишалася усвідомленням того, що вона була символом у славетній книзі віршів і що той, хто їх писав, і сам виявився проліском, невчасним і небажаним — наче дурень, він очікував на літо серед зимових морозів. Квітка зрозуміла це на власний штиб, адже ми завжди все розуміємо по-своєму.
Ось такою була історія проліска.
На одній вулиці поруч із новими й чистими будинками стояв дуже старий дім. Дата його зведення була вирізьблена на одній з балок і оздоблена візерунками у вигляді тюльпанів та вусиків хмелю. Судячи з цієї дати, старому будинку було вже триста років. Над вікнами старовинними літерами були написані вірші, а з карнизів витріщались вигадливо вирізані кумедні обличчя. Один поверх будинку виступав над іншим, а стічна труба під дахом закінчувалась головою дракона. Дощова вода мала витікати із драконового рота, але вона вихлюпувалась і з його тіла через діряву трубу. Не було нічого спільного між старим будинком та іншими будинками на вулиці — новими, добре збудованими, з великими вікнами й гладенькими стінами. Певне, ці будинки думали: «Скільки ще ця купа брухту стоятиме тут і псуватиме вигляд цілої вулиці? Виступ так затуляє огляд, що з наших вікон геть не видно, що ж відбувається у тому напрямку. Сходи такі широкі, наче у церкви, і круті, мовби вони ведуть до церковної дзвіниці. Металева огорожа на вигляд скидається на цвинтарну, та ще й зверху прикрашена мідними бляшками. Оце так неподобство!»
Навпроти старого будинку так само стояли нові й гарні. Безперечно, вони були такої ж думки, як і їхні сусіди.
У вікні одного з них сидів хлопчик з рум’яними щоками й чистими сяючими очима. Йому дуже подобався старий будинок — байдуже, при денному світлі, чи при сяйві місяця. Він би весь час сидів і дивився на стіни, де місцями відлущився тиньк, й вигадував різні історії, що могли відбуватись тут у колишні часи. Як виглядала вулиця, коли всі будинки на ній мали двосхилі дахи, відкриті сходи й стічні труби, схожі на драконів. Здавалось, він навіть міг бачити, як тут проходять солдати з алебардами на плечах. Звісно ж, дивитись на старий будинок задля розваги було дуже цікаво.
У будинку жив старий пан, який одягався у бриджі, пальто з великими мідними ґудзиками й перуку — будь-кому було ясно, що це справжня перука. Кожного ранку до будинку приходив старий слуга, щоб прибрати кімнати. Увесь інший час пан, що мешкав там, був сам-один. Інколи він підходив до вікна, щоб подивитись на вулицю. Тоді хлопчик вітався з ним кивком голови. Старий пан кивав у відповідь. Так вони познайомились і заприятелювали, хоча ніколи не розмовляли один із одним — але хіба ж це мало значення?
Якось хлопчик почув від своїх батьків: «Старий, який живе напроти, дуже багатий, але страшенно самотній». Наступної неділі вранці хлопчик приніс до старого будинку маленький пакуночок. І сказав слузі, який чекав на господаря:
Читать дальше