Редьярд Кіплінґ - Мауглі

— Він не забув моєї науки! — задоволено відзначив Балу. — Подумай лишень, таке мале, а пам’ятає Чарівні Слова для птахів, і до того ж у таку хвилину, коли його тягнуть по деревах!

— Мабуть, ти добре вбив у нього свою науку, Балу. Я теж пишаюся ним. А тепер нам потрібно поспішати до Холодної Балки.

Усі троє знали, де це, але майже ніхто з мешканців Джунглів не ходив туди. Адже Холодна Балка була незвичним місцем — то було старе зруйноване місто, яке залишили люди (а звірі не оселяться там, де жила людина). Лише вепр інколи заходив туди, але Мисливський Народ Джунглів уникав Холодної Балки. Тільки мавпи не соромилися селитися тут, якщо взагалі можна сказати про них, що вони десь оселяються. Інші звірі, які поважали себе, оминали це місце й заходили туди лише під час сильних посух, бо в напівзруйнованих водоймищах старого міста завжди можна було знайти трохи води.

— Ми будемо там не раніше ніж опівночі, та й то, якщо підемо скоріше, — сказала Багіра, позираючи на Балу, який мав дуже стурбований вигляд.

— Я намагаюся рухатись якомога швидше, — відгукнувся ведмідь.

— Ти, Балу, краще й не поспішай за нами. Йди по наших слідах, а ми удвох із Каа підемо вперед. Адже тобі нас не наздогнати, — сказала Багіра.

— Я не пастиму задніх, попри те що в тебе чотири лапи, — самовдоволено мовив пітон, і обидва мисливці рушили в дорогу.

Балу намагався бігти за ними, але йому потрібно було перепочити — і Багіра з Каа зникли в гущавині лісу. Пітон не говорив ані слова і стрілою мчав уперед, не відстаючи від пантери. Їхній шлях перетинав гірський потік, через який Багіра перемайнула одним стрибком, а Каа мав його перепливти. Тому він опинився позаду, але на другому березі річки знову наздогнав пантеру.

— Присягаюся зламаним замком, який дав мені свободу, ти непогано бігаєш! — сказала Багіра, коли в Джунглях запала нічна темрява.

— Це завжди трапляється зі мною, коли я голодний. До того ж вони дражнили мене… плямистою… жабою?

— Черв’яком, земляним черв’яком, та ще й жовтим земляним черв’яком.

— Негідники! Швидше вперед! — І Каа витягнувся, шукаючи найкоротший шлях.

А Мавпяче Плем’я в Холодній Балці й не здогадувалося про те, що задумали друзі Мауглі. Бандар-Ліг притягли хлопчика в залишене місто і, забувши про все на світі, почали розважатися.

Мауглі ніколи раніше не бачив індійського міста, і хоча навколо були самі руїни, воно дуже йому сподобалося і здалося дуже красивим. Якийсь раджа давно побудував це містечко на невисокій горі. Ще можна було відшукати сліди бруківок, які вели до міських воріт. Колоди від них збереглися й висіли на іржавих петлях. Дерева вросли корінням у стіни й височіли над ними. Зубці на стінах кришилися й обсипалися, а з бійниць і вікон башт вибилися густі пасма витких рослин. Вершину гори увінчував палац з обваленою покрівлею. Мармур, яким було викладено водойми, потріскався, і вода з фонтанів пішла в глибокі щілини. Внутрішні подвір’я, де тримали приручених слонів, поросли травою і деревами. Зі стін палацу можна було побачити ряди будинків без дахів, які нагадували порожні чарунки бджолиних стільників, старих, почорнілих і вкритих пліснявою. На перехресті чотирьох доріг посеред невеликої площі стояла безформна кам’яна брила, яка була, без сумніву, якоюсь святинею. На розі вулиць можна було знайти залишки громадських криниць, зарослих густою травою, на банях храмів височіли дикі фігові дерева. Мавпи називали це місто своїм і говорили всім, що зневажають Народ Джунглів, бо той живе просто в лісі. Але вони не знали, що це за споруди, для чого вони були збудовані та як ними користуватися.

Прийшовши сюди, мавпи сідали колом в головній залі палацу, де раніше збиралася придворна рада, і починали з найсерйознішим виглядом шукати одне в одного бліх, думаючи, що саме цим займаються люди. Потім вони бігали по стінах і покрівлях, збираючи каміння та шматки штукатурки, і складали їх по кутках кімнат, але одразу й забували про свою справу й кидали її. Інколи мавпи збиралися купами й билися, при цьому жахливо кричали, але скоро починали грати знову; або видершись на апельсинові дерева, зривали з них плоди й квіти. Одні лазили скрізь, по всіх кутках і темних коридорах, підземних ходах, одразу забуваючи про те, що перед цим побачили. Інші парами чи невеликими групами походжали терасами палацу, впевнені, що поводяться зовсім як люди.